Розділ вісімнадцятий

Холодні дощові дні руйнували весняний настрій, адже жителі Чикаго вже закинули теплі зимні куртки в дальні кутки шафи та готувалися до теплого сонця. Перспектива змерзнути була така собі, тому Меган все ж дістала своє осіннє пальто та попрямувала до своєї недавно купленої машини. 

Після відрядження дівчина вирішила працювати на себе. Зробивши резюме, вона розіслала його по декількох сайтах, та вже через тиждень з'явилися перші клієнти, а саме – молоді письменники, які пишуть свої книги, та потребують редактора, та допомоги із самим виданням. Вона укладає договір, пише разом із автором книгу, та допомагає йому в пошуках видавництва, яке профінансує друк та розповсюдження книги, а завдяки досвіду в декілька років ставки підвищуються, через що вона починає заробляти більше звичайного. Вже минув місяць після останньої їхньої зустрічі, вона змогла дозволити собі купити не дуже дорогу машину, а також переїхала у менш людний район, де ціни на нерухомість значно менші. Вибравши дешевший, але з непоганим інтер'єром варіант квартири, тепер вона нарешті може вдихнути каплю свободи. Чудове відчуття..

— Місіс Браун, яке співпадіння, не очікувала вас тут зустріти, – жінка похилого віку підійшла до дівчини, яка стояла у черзі за кавою, та привітавшись, стала біля неї, бажаючи продовжити розмову. — Я чула, що ти пішла зі своєї роботи, про тебе чутки ходять. Не хочеш присісти за столик біля мене? 

— Давайте для початку, я заберу своє лате, а тоді вже поговоримо, – отримавши кивок, вона відвернулася до стійки, за якою їй уже видали ароматний напій, та оплативши рахунок, вона поспішила підійти до міс Уоткінс.

— Я вас уже три місяці не бачила, здається. Після того як ви пішли на пенсію, ви наче забрали з собою ту частинку затишку, яка панувала в колективі. Я дещо здивована, що ви все ще підтримуєте зв'язок з колегами. Ви знали про нового начальника? 

— Так, і не тільки. Відколи тебе взяли в ролі секретарки, всі почали перешіптуватися між собою, а коли після відрядження ти навіть не з'явилася на роботі, то дівчатка таку дурню почали триндіти, що хай Бог помилує. Кажуть, що до тебе чіплявся містер Девіл, а коли не дала – звільнив.

Жінка жестикулювала руками, бажаючи донести все в фарбах, поки дівчина ледь стримувала себе, аби не опустити голову. 

Адже так, хай його чорт побере, доля правди в цій нісенітниці справді ж є!

— Нехай думають, що хочуть, мене це вже не стосується. Наразі я чудово влаштувалася, та більш ніж просто задоволена своєю роботою, – зробивши ковток ароматної кави, жінки деякий час побалакали, але дзвінок від батька змусив їх перервати.

— Оу...що ж, не знала, що ти тоді підтримуєш зв'язок з ним..

— Я не і не підтримую, не кажіть дурниць. Мені варто було б відразу його заблокувати, як померла мама. Гаразд, мені вже час, гарного вам дня. 

Меган швидко піднялася з місця та попрямувала до виходу, все ж беручи дзвінок. Хотілося б сказати, що на диво, але ні, це було надто очікувано. По ту сторону говорив не він, а дільничий, який обзвонював всі контакти батька, але трубку ніхто не брав.

— Добрий день, я дільничий полі...

— До діла, – дівчина перебила його, адже вислуховувати нікому не потрібну річ бажання не було ніякого, як і виплачувати штраф за цього телепня.

— Я ж правильно зрозумів, що ви його донька? Чудово, а точніше, не дуже. Ваш батька який вже раз нарвався на бійку в нетверезому стані, потерпілого знадобилось відправити в реанімацію. На нього подають в суд, а грошей в нього немає, тому ми...– чоловік продовжував все пояснювати, наче не дорослій жінці, а малій дитині, але і тут його перебили, зрозумівши, що нічого серйозного не сталося.

 Він сидів у тюрмі вже два рази, так посидить і третій. Йому не в новинку.

— Він розведений з моєю матір'ю більше двадцяти років, в моєму вихованні не брав жодної участі, тому це не мої проблеми. Засудіть його на довічне, а то його життя нічого не вчить. Та і вам менше проблем буде, – вона завершила дзвінок, та попрямувала до своєї машини, бажаючи поскоріше доїхати до свого офісу, де на неї вже чекає мила Олівія – одна із клієнток.

На вулиці травень, а по відчуттям листопад, що не може ніяк не засмучувати, але до такої погоди дівчина звикла, тому хай буде і так. 

У середині офісу вона привіталася зі своєю колегою, дівчиною, яка орендує офіс разом з Меган, тим самим економлячи на цьому, та поспішила у свій кабінет, де вже повинна була очікувати Олівія. 

Дівчина мала короткий блонд та зелені очі, а одягненою була в класичний костюм бордового відтінку, що дуже добре їй пасував.

— Ви приїхали раніше назначеного, міледі. Як будете відплачувати? – дівчина мило посміхнулася та фамільярно сіла за крісло, схрещуючи ноги. З Олівією вона за цей час досить добре зійшлася характерами, тому працювати з нею було окремим видом насолоди. Мила, тендітна дівчина, яка пише триллери, детективи та dark romance. Хіба не чудовий дует? 

— Ох, мені так жаль, ваша величносте. Власне, я принесла відразу дві нові глави. Надіюсь, ви її відреагуєте та вислухаєте мене.

Вона протягнула флешку, де вже знаходилися дві глави, та після того, як Меган переглянула її на ноутбуці, продовжила:

— Ще трохи, та я напишу цю книгу. Вчора вечором до мене завітало натхнення, і Господи! Я маю ідеальну ідею для нової книги! 

Меган зацікавлено перевела на неї погляд, уважно слухаючи її, адже хороша книга буде не тільки приємним результатом автора, а й приємним бонусом для редактора у вигляді кругленької суми. Та і книги Олівії вона полюбила, хоча остання про це і не здогадується.

— Дивися: Є головна героїня, їй двадцять сім, та вона працює тарологом у місті. Її зведений брат, її улюблений, самий дорогоцінний та єдиний, хто в неї залишився, таємничо вмирає, і аби дослідити це вбивство, на поміч приходить найвідоміший та найпрофесіональніший детектив міста, якому приходиться співпрацювати з дівчиною, аби дізнатися більше про жертву. Протягом всього цього у дівчини з'являються видіння, пророчі сни, духи та інша нечисть, через що вона ледь не зходить з розуму. І, по сценарію, в цей момент з'являється головний герой, який допомагає їй, підтримує та намагається з цим всім розібратися.