Розділ сімнадцятий

Проснувшись від болю у скронях, дівчина піднялася з ліжку, повільно попрямувавши до дзеркала коло туалетного столика. Вид був з не найкращих: під очима виднілися синці, шкіра була бліда, губи сухі та покусані, а на голові замість волосся було кубло сіна, яке хотілося збрити налисо.

— Проснулася? – позаду неї почався голос, через що дівчина налякано обернулася, все ще не до кінця прийшовши до тями, але коли вона пригадала минулі події, їй хотілося задушити його власними руками. 

— Котра година?

— Восьма вечора, – наче тільки й очікуючи на це запитання, відповів чоловік, навіть не дивлячись на годинник.

— Тобто я проспала...господи..– Меган порахувала на пальцях приблизну годину, коли вона доїхала на авто до Девіла, та нажахнулася, остаточно втрачаючи бажання поспати.

— Пішов геть звідси. Негайно. 

Сказавши, як відрізавши, жінка підійшла до чоловіка, та потягнувши за лікоть, виставила за двері, спиною до неї, та спробувала захлопнути двері, поки він не завадив їй.

— Ти ревнувала мене, це приємно..– Стоячи все так само спиною до неї, мовив він, та не почувши звуку хлопка, повільно повернувся до неї, споглядаючи за Меган, яка від такого пориву наглості аж застигла на місці, не розуміючи, про що він.

— Що ти...

— В клубові, ти танцювала, намагаючись привернути мою увагу, а також твоя поведінка, коли ти подумала, що Луна – моя дівчина. Я ревнощі впізнаю серед тисячі, – він тихо засміявся, нахиляючись до її лиця, та провів пальцем по губах, викликаючи мурашки по шкірі.

— Я сказала.Пішов.Геть. Швидко! – вона відсторонилася від нього, стримуючи своє бажання дати Девілу по обличчі, та все ж захлопнувши двері, спустилася вниз по стіні, намагаючись вирівняти дихання.

— Мерзотник.

*****

На годиннику друга година ночі, а Меган так і не змогла заснути. Місячні промені потрапляли через вікно в спальну кімнату, розганяючи нічний морок, поки дівчина подумки рахувала до ста. Свинцеві повіки змушували її то заплющувати, то розплющувати очі, ніяк не допомагаючи зі сном. 

 Телефонний дзвінок перервав тишу, змушуючи дівчину піднятися з ліжка та глянути на номер нічного гостя.

— Джеймс...де він взяв мій номер? – пошепки вилаявшись, вона повільно підняла трубку, сідаючи на самий край.

— Привіт, я тебе розбудив? – чоловік, трохи охриплим голосом, засміявся в трубку, та отримавши тихе «я ще не спала» у відповідь, продовжив свій діалог.

— Я тут згадав, що через тебе я втратив можливість укласти договір, тому вирішив дізнатися, як ти будеш мені відплачувати? – його зарозумілу посмішку можна було відчути майже фізично, через що дівчина закотила очі, не бажаючи продовжувати цю безглузду розмову.

— Це залежить не від мене, Джеймс. Якби ти не був повним козлом, якому місце лише у тюрмі, ти б не втратив свою можливість так просто. Не чіпай мене, давай на цьому завершемо наше співіснування. Ще щось? – більше для ввічливості, ніж через потребу, сказала Меган, і не давши йому вставити слово, вибила трубку, розуміючи, що тепер точно не засне. 

Настрій був зіпсований остаточно, тому нічого кращого не вирішивши, як відправитися на кухню, Меган попрямувала до дверей. На її подив, у сусідній кімнаті, де знаходився Девіл, світило світло, через що дівчина стала пересуватися ще повільніше, аби він не почув її.

Двері були замкнені, а Меган за життя прожила достатньо, аби вміти беззвучно ходити, не привертаючи уваги.
За цей навик необхідно особисто подякувати Джеймса, у якого був надто чутливий сон. 

Пройшовши до кухні, дівчина тихо відчинила двері холодильника, дістаючи все їстівне. На диво, холодильник не був пустим, як у деяких багатих холостяків, а був заповненим і овочами, і м'ясом, і різними молочками. В цілому, що там тільки не було. 

Глянувши на це, Меган підійшла до шухляд та відкрила одну з них, очікувано побачивши різноманітні крупи, спеції та інші продукти. Все було свіже, а кухня прибрана, що дещо бентежило дівчину, яка скільки себе пам'ятає, а згорівшу яєчню ніколи не забуде.

— Коли він навчився готувати?

Проігнорувавши наростаючу біль у скронях, дівчина дістала упаковку чіпсів та солодку воду, які лежали у самій дальній шухляді. 

Совість міцно спала, не прокидаючись, через що вона навіть не задумалася про те, що знаходиться не в себе вдома, та що прямо зараз вона буквально краде чужу їжу. 

На носочках попрямувавши назад до кімнати, вона почула чийсь голос за його дверима, і підійшовши ближче, стала прислуховуватися.

— Я не буду цього робити, ти ж знаєш, як я до цього ставлюся! – Девіл розмовляв по телефону повищеним тоном, при цьому не переходячи на крик, аби не розбудити жінку в сусідній кімнаті. Голос співрозмовника, який явно вивів чоловіка з себе, не було чути, але дещо жіночі нотки голосу, які були їй знайомі, Меган зуміла розпізнати.

— Його мама? – зрозумівши, що це та сама міс Всесвіт, дівчина стала прислухатися до розмови ще сильніше, адже знаючи їхні відносини, вони рідко коли сварилися. Зазвичай хтось із них поступався, або ж просто ігнорував проблему, аби не виникав конфлікт, але зараз було прекрасно чути жіночий крик, який щось вперто відстоював свою думку, чи що там ще.

— Я навіть слухати тебе не буду. Мамо, я тебе прошу, припини говорити цю дурню, я вже повторював тобі це не один раз, що не буду цього робити. Це моє життя, і тільки я вирішую, з ким зв'язувати своє майбутнє. Я відключаюся, – не давши жінці договорити, він роздратовано вимкнув телефон, сідаючи на край свого столу. Настрій був до чорта, і Меган у своїх же власних інтересах бажано було б не попастися йому, а то хто знає, що можна від нього очікувати. Раніше, коли він був злим через когось, вона завжди підставляла своє плече, але зараз вони не у тих відносинах, аби підтримувати один одного в таких планах. Тому, не чекаючи, коли він вийде та спіймає її на підслуховуванні, дівчина поспішила вернутися у свою так звану берлогу, роздумуючи над його розмовою.