Розділ п'ятнадцятий

Зайшовши в середину ресторану, дівчина зупинилася біля входу, оглядаючи добре оформлений інтер'єр в теплих тонах, навіюючи домашній затишок. Девіл підійшов до каси, та декілька секунд про щось розмовляючи, вернувся назад, говорячи слідувати за ним.

Вони підійшли до одного пустого столика, який знаходився майже в самому кінці та стояв біля вікна, відкриваючи вид на місто.

— Майкл відійшов в вбиральню, зараз прийде. Сідай, – відсунувши стілець від стола, він зачекав, поки вона сяде, та допомігши зняти з неї весняне пальто, сів біля неї, аби співбесідник зміг сісти навпроти.

Через декілька хвилин до них підійшов досить молодий на вигляд чоловік, років на тридцять, та привітавшись з ними, спокійно сів за своє місце. 

Спочатку вони розмовляли суто на побутові теми, паралельно замовляючи по чашці американо та айс лате для Меган, та основні страви. Майкл замовив собі стейк з кров'ю, Девіл якийсь незрозумілий салат та спагетті, а Меган звичайний салат Цезар.

— Точно більше нічого не хочеш? Я не обіцяю, що в нас буде час на обід.

— Дякую, але я не голодна.

*****

— З вами добре мати діло, містере Девіл, – чоловік посміхнувся, показуючи своє вподобання до нього, та поспішив покинути ресторан, залишаючи їх одних.

— Отдже, одна справа виконана, що далі? – вона повернулася до нього, аби бачити його лице, але коли помітила пильний погляд чорних як бездна очей, поспішила допити своє лате, аби не засоромитися ще більше.

— Зараз нам потрібно буде розійтися, ти повинна будеш їхати в один кінець міста, а я в інший.

— Що? Тобто? Ти ж жартуєш, правда? – тиша..

— Гаразд, чого? 

— У мене зустріч зі знайомим, нам потрібно обговорити деякі деталі роботи, а ти заїдеш по адресу до однієї жінки, я її повідомив про тебе, та забереш авто.

— Яке авто? – Меган декілька секунд збентежено дивилася на чоловіка, який легенько посміхався, наче насміхаючись з неї, а коли вона повторила його слова в думках, то ледь не упустила телефон з рук, поглядом говорячи «ти ненормальний?»

— Ми тут лише на тиждень, а ти додумався купити автівку? Ти головою вдарився об щось, чи що? – підвищивши голос, мовила Меган.

— Ну, я можу собі це дозволити....– хотів було продовжити чоловік, але побачивши уже зовсім не смішний погляд блакитних очей, викинув цю затію.

— Гаразд, я жартую. Я її орендував на тиждень, тому можеш не переживати, твоє діло просто приїхати та перевірити, чи все з нею добре, після чого забрати її та відправитися до мене.

— Ні, та ти серйозно! Гаразд, хай буде так, останнє питання: яку ще роботу ви плануєте обговорити?

 Меган замовкла, даючи чоловіку зрозуміти сенс сказаного, а коли до нього дійшло, про що іде мова, він лише посміхнувся їй, повністю проігнорувавши запитання.

Ну не говорити ж їй, що клуб, в якому її ледь не зґвалтували?

*****

— Ти довго, ми, здається, домовлялися на дев'яту, – дівчина спокусливо закусила губу, підморгнувши, та потягнувши руку за шампанським, спокійно продовжила:

— Як з нею побути, то ти завжди перший, а як зустрітися зі своєю сестрою по роботі, то можна й припізнитися? Я її більше десяти років не бачила, ти коли нам зустріч влаштуєш? Здається, в домовленості за мовчання перед ЗМІ ти обіцяв мені влаштувати зустріч з майбутньою невісткою..

— Не сміши мене, вона про твоє існування, напевно, вже забула, до того ж вашу зустріч не можна назвати приємною, – він сів навпроти, беручи пляшку в руки, та наливши повний бокал, склав руки у замок, споглядаючи за Луною, яка насуплено повела губою.

— Тобі скоро дев'ятнадцять, а ведеш себе як мала дитина. Господи..кому я довірив свій клуб? – він підняв голову, наче звертаючись до неба, та склав руки в молитві, щиро очікуючи відповіді від всевишнього.

— Ти ще в церкву піди помолитися за мене, – вона закотила очі, адже розмовляти з ним вона не дуже хоче в свій єдиний вихідний, а чути якісь повчання тим паче. 

— Що там з тим піда...збоченцем? – Девіл хотів було назвати хлопця нецензурним словом, але спішно осікся, нагадуючи собі, що на людях можна й промовчати.

— Поліція його заарештувала, спочатку допитували, вимагали привести потерпілу, ми сказали, що вона нічого не пам'ятає і краще їй не нагадувати про це, і врешті-решт дійшли згоди. Суд зробив все по тихому, йому погрожує від трьох до п'яти років ув'язнення. Рідні наразі знаходяться в Італії, розірвали з ним всі зв'язки декілька років тому, тому їм щиро начхати на його життя. Сказали, що він домагався своєї п'ятирічної доньки, на щастя, жінка швидко це зрозуміла і розвелася з ним, поїхавши до своїх батьків в Італію. Зараз здає аналіз крові на вживання інорідних речовин.

— Ще щось? 

Луна негативно похитала головою, опустивши голову, та пробувши в мовчанці декілька хвилин, мовила:

— Слухай..вона не знає?

— Не знає, але можливо здогадується, що це я її відвіз додому.

— Але ти ж казав, що вона була наче в трансі, після вжитих наркотиків, стільки алкоголю й паніки вона не повинна була що небудь запам'ятати.

— Вона й не запам'ятала. Точніше, спочатку вона вела себе абсолютно спокійно, як в нічому не бувало, але потім ні з того ні з сього спитала про моє татуювання, в неї був такий вираз обличчя...

— А далі?

— Я перевів тему, бо зрозумів що десь прорахувався. Вона, може, і не запам'ятала мого обличчя, але мої руки були достатньо близько, щоб запам'ятати хоча б наявність, якщо не візерунок, тату.

— Що у вас за рольові ігри? Очевидно, що ви двоє любите, хоча ні, не так..Створені, прагнете один одного, але замість нормального життя просто граєте в кішку й мишку, як малі підлітки без голови на плечах, – вона засміялася, зрозумівши, що щойно назвала свого брата, який рівно на десять років старший за неї, дитиною, але щастя тривало не довго, коли він теж вирішив вставити свої п'ять копійок.

— І це мені говорить жінка, яка в шістнадцять залетіла, а в сімнадцять одружилася на чоловікові, який далі своїх рук нічого не бачить,– помітивши вираз обличчя Луни, Девіл переможно посміхнувся, оскільки за таке він буде знущатися з неї вічно.