Розділ дванадцятий

Двері повільно відчинилися, а на порозі стояв Девіл. В одному халаті, з мокрим волоссям, та з голим торсом...

— А я надіявся, що ти відступиш. Заходь – двері відчинилися, пропускаючи дівчину в середину, а в неї перехопило подих. Все як колись...

Домашній затишок, якого їй так не вистачало. Якщо її квартира була в холодних відтінках, то тут – домашнє тепло, яке присутнє точно не в кожному домі.

— Квартира інша, а стиль інтер'єру ніяк не змінився...– зайшовши в середину, вона стала оглядати квартиру. Велика, затишна, в пастельних відтінках. Колись вони вже були в такій, вечорами збиралися після складного дня за смаколиками та чашкою ароматного какао. Іноді переглядали фільми, а іноді доконували те, що не встигли зробити за день. Всі проблеми відлітали на задній план, ховаючись в маленькій комірчині свідомості, й не нагадуючи про себе до настання наступного дня. 

Пройшовши до вітальні, дівчина сіла за маленький столик, в той час як чоловік почав заварювати чаю. Перед сном пити каву програшний варіант, а інші напої він зазвичай не п'є. Винятками є соки, але їх дівчина не вживає ще з середньої школи. 

— Чорний?

— Зелений.

Девіл повільно повернувся до Меган, яка спокійно щось листала в телефоні, але коли вона відчула на собі погляд, то лише запитально глянула на нього. «Що не так?»

— Ти ж не любиш його..

— Десять років, Девіл. Пройшло десять років. За цей час багато що змінюється. Я й рибу тепер їм, хоча раніше від одного запаху воротило.

— А, ясно – Девіл повернувся назад до кухонного столу, де вже кипів чайник. Та, заваривши зелений чай, поспішив дістати печиво, яке купив вчора вечором. Її улюблене.

Узявши чашки та печиво, він сів навпроти, спокійно гортаючи якусь книгу. 

— Ти ж розумієш, що я прийшла не для посиділок з тобою? – відклавши телефон, мовила дівчина. Лице було серйозним, і краще не згадувати той факт, що дивиться вона прямо в очі лише по тій причині, аби не опускати погляд на міцні чоловічі груди, які все ще поблискують від вологи.

— Просто віддай мені гроші, Мег. Ще не пізно відступити. 

— Не сміши мене. Я вже давно хотіла піти з роботи, як тільки ти з'явився на посаді головного. Єдина причина, по якій я залишилася, це був брак грошей, яку твоя люба матінка люб'язно усунула. Ось моя заява на звільнення – Меган дістала аркуш паперу зі своєї сумки, яку чоловік навіть не помітив, та поклала навпроти нього, очікуючи його слова.

— Меган, я не питаюся й не прошу тебе про це, я ставлю перед фактом. Все просто. Ти принесла заяву на звільнення сьогодні, чи не так? В моєму графіку було чітко прописано, що через два дня я їду у відрядження, і ти, як мій особистий секретар, повинна поїхати зі мною. Про такі речі необхідно попереджати за декілька днів, Мег. До того ж, в договорі було чітко прописано, що ти мусиш відпрацювати ще два тижня, доки я не знайду тобі заміну. Винятками є випадки, коли це терміново, а тобі це, мила, не горить. 

— Ти!– голос затремтів, а тіло почало дрібно трусити від злості, оскільки такого вона явно не очікувала. Поїхати з ним у відрядження? Нізащо. Вона чудово пам'ятає, що воно триватиме цілий тиждень, а Кевін буде зайнятий своєю роботою. Як висновок – вона буде цей тиждень з ним на самоті один на один. Таке і ворогу не побажаєш. 

Але, чорт візьми, він абсолютно правий.

— Гаразд, я відпрацюю ці два тижня. Але в мене є деякі вимоги! – вона зачекала декілька секунд, доки чоловік дасть на це добро, після чого почала говорити:

— По-перше, при закінченні трудового договору я відразу йду звідси, і ти даєш мені повноцінний спокій. По-друге, оскільки ми будемо знімати готель на час у відрядженні, то ти даєш мені окрему кімнату! 

На це чоловік лише кивнув. Його лице було серйозним, але на самому дні його чорних очей палав вогник, наче йому не ставлять умови, а кидають виклик. Який він, здається, буде радий прийняти...

— Я серйозно, Дев. Ми дорослі, тому давай без жартів. – дівчина схрестила ноги, а руки поклала на стіл, трохи нахилившись до чоловіка, аби бути ближче, та з дещо роздратованим обличчям стала очікувати відповіді.

— Кицюнь, ти забула одну просту річ: Прямо зараз ти в моєму домі лише зі мною. І якщо я захочу тобі щось зробити, ніхто навіть тобі не допоможе. Тому підбирай слова. – він наблизився майже впритул до її обличчя, від чого серце бідної стало безжалісно вириватися з грудної клітки, хоча вона прекрасно розуміє, що це всього лише пусті балачки. Але коли чоловік, вищий за тебе на дві голови, в одному халаті говорить це з такою серйозністю, не злякатися за себе просто не можна. 

— Справді? Так давай, тебе ж ніхто не зупинить! – вона приблизилась ще ближче до нього, залишаючи відстань між їхніми обличчями не більше ніж декілька жалюгідних сантиметрів. 

Вони дивилися один одному в очі, випробовуючи власне терпіння. Хоча якщо дівчина хоче відійти якомога далі від нього, то чоловік був би не проти порушити цей нещасний кордон до таких бажаних, солодких губ. 

Вони простояли так декілька хвилин, після чого Девіл все ж не витримав й встав з місця, розвертаючи її стілець до себе, та, спершись руками по двом бокам від Меган, нахилився до її вуха, опалюючи його своїм гарячим диханням.

— У тебе є пів хвилини, аби забратися звідси, інакше я виконаю тебе, про що ти так просиш...– його голос був недозволено низьким, від чого по тілу пройшли мурашки, а від вигляду міцних чоловічих грудей та пресу дівчина збилася з пантелику, зовсім, здається, забувши як дихати. 

— 20...

Меган прокліпала декілька раз, після чого підняла погляд на чоловіка, все ще не розуміючи що відбувається. Її щоки залились рум'янцем, коли вона ледь не зіткнулася з ним обличчями, а від таких заворожуючих очей та губ гріх було б відмовитися...

— 15...

Нарешті прийшовши до тями, вона спробувала відсунути крісло від чоловіка, аби була змога встати та відійти від нього, та, не відчувши ніякого опору, швидко підірвалася з місця, беручи в руки свою сумку.