Розділ десятий

Вдихнувши в останній раз свіже повітря, вона потягнула на себе ручку, відкриваючи двері, та перш ніж зайти оглянула кабінет, поглядом шукаючи чоловіка. Він сидів за столом, щось друкуючи на ноутбуці, та наче зовсім не помічав її. Для неї це було на руку, адже в його очі їй все ще було складно дивитися, особливо коли йде проти нього. Дівчина повільно підійшла до вікна позаду нього, вдивляючись на мирних жителів Чикаго, які були чимось заклопотані. З висоти восьмого поверху вони здавалися такими малими, наче це всього лише комахи, які пересуваються по землі.

 Автомобілі то в'їжджали, то виїжджали з парковки, і коли Меган вже наважилася говорити, на парковку почав повільно заїжджати червоний мерс, та хоча номер автомобіля було не видно, вона цю машину впізнає із тисячі. 

— Чого він...в тебе з кимось зустріч? – очі налякано забігали, а голос затремтів, від чого Девіл швидко відірвав погляд від екрану, здивовано вдивляючись в обличчя коханої.

 Зрозумівши, що вона все ще очікує на відповідь, він дістав свій записник, де записані всі зустрічі, та почав шукати сьогоднішню дату. Прочитавши пару рядків, він глянув на годинник на стіні, та, перевівши погляд на Меган, не впевнено кивнув.

— В мене бізнес-зустріч з одним підприємцем, я й забув про неї...Якісь проблеми?

Меган відкрила рот, аби щось сказати, але її відразу перервав стук в двері, від чого вони двоє перевели на них погляд, де вже за декілька секунд зайшов Кевін, який швидко попрямував до Дева, говорячи щось на вухо. Чоловіки глянули на дівчину, яка взагалі зблідла, тому, коли Девіл віддав наказ почекати його декілька хвилин, Кевін швидко пішов на вихід, збентежено дивлячись на Меган. Вона була до чортиків налякана.

— Все добре? Ти його помітила у вікні? – він підійшов до дівчини, яка вся тряслася, вже зовсім не звертаючи увагу на нього. Джеймс один з найкращих підприємців, яких тільки знає чоловік, вони знайомі вже декілька років, і хоча не являються найкращими друзями, все ж їх можна назвати добрими знайомими, через що поведінка дівчини збила з пантелику хлопця. 

Він обережно торкнувся до її руки, аби вона звернула на нього увагу, але замість цього вона налякано відірвала руку, та відійшла на декілька кроків, хитаючи головою то в одну, то в другу сторону. 

Спостерігати за наляканою коханою він більше не міг, тому наплювавши на її різкі рухи, підійшов впритик та пригорнув до себе, ніжно обіймаючи. Вона опиралася, була сама не своя, наче перед собою бачила на Девіла, а свій найбільший кошмар. Він обережно гладив її по голові, шепотом говорячи заспокійливі слова, від чого вона трохи заспокоїлася, і просто беззвучно плакала, поклавши свою голову йому на груди. Через декілька хвилин Меган кінцево заспокоїлася, тому він обережно відійшов від неї, все ще притримуючи, та повів в сусідню кімнату, яка була суміжна з його кабінетом. Приготувавши їй чаю, Девіл попросив дівчину зачекати трохи, поки він все обговорить з Джеймсом. Вона понуро кивнула, дивлячись собі під ноги, адже тепер їй було трохи соромно за свою поведінку, як і за те, що дозволила собі пірнути в його ніжні обійми. І вона буде не вона, якщо не признається хоча б самій собі, що вона б зрадістю обійняла його ще раз. 

Сповістивши Кевіна, вже за декілька хвилин в кабінет зайшов сам Джеймс, який був дещо злий, адже його вперше змусили чекати, хоча він прийшов вчасно, попередивши про свій візит. 

Девіл йому якось сухо посміхнувся, вказуючи на місце навпроти, де на столі вже стояла чашка ароматної кави, яку він швидко приготував.

— Ти мене здивував, змусивши чекати. Щось сталося? – він виклав документи на стіл, та взявши чашку ароматної кави, вперся в спинку крісла, розслаблено оглядаючи трохи нервове лице чоловіка.

— Дещо сталося.. Власне, давай не про це. Ти давно не виходив на зв'язок, були проблеми?

— В компанії криса завелася, довелося кожного особисто перевіряти. Розрахунки в бухгалтерії не співпадали, роботи було багато. Ще й Олівія з'явилася з пред'явою, що я їй мало доплачую..

Він стомлено потер між очима, згадуючи свою ненаглядну сестру, а Девіл так уважно спостерігав за ним, що аж якось незручно стало.

— Ти мені розповідав про свою дівчину, вона як? 

Припущення падали одне за другим, тому чоловік вирішив не гадати, а спитати прямо.

— А..ми розійшлися пів року тому. – Джеймс забігав очима, міцніше взявши чашку, від чого Девіл ще більше спохмурнів, згадуючи недавні розмови колег Меган.

— Боже, я як згадую її лице..Вона ж як зомбі ходила, як розвелася з ним.

— А він таким хорошим здавався...Бідна дівчина, вже пів року пройшло, а таке відчуття, наче це вчора було. Все ж два роки були одружені. Кажуть, він насильно намагався змусити її завагітніти...

— В неї такі синяки були..хай Господь помилує. А вона все тримається, яка молодчинка...

— І не кажи..Меган справді чудова дівчинка...

— Ти...ви були одружені? 

Чоловік спокійно пив каву, але почувши запитання, аж подавився, шоковано вдивляючись на нього.

— Звідки ти..?

— Два роки. Ви два роки були одружені, а я тільки недавно дізнався...

— Гаразд, я зрозумів. Просто..я не хотів аби в наших кругах дізналися про це. Заміжжя така річ..

— Ти зґвалтував її? 

—...

— Я питаюся. Ти зґвалтував Меган?

Чоловік, що різко притих, знову шоковано підняв погляд, адже він нікому не говорив про свою дружину, так само як і причину їхнього розлучення. І Господи...Звідки він знає її ім'я??

— Я...– Джеймс вже хотів почати виправдовуватися, як шум з сусідньої кімнати привернув увагу обох. Прислухавшись, вони почули тихий плач, наче хтось намагався прикрити свій плач, затуляючи рота. Чоловік не був тупим, тому відразу склав два плюс два, від чого різко піднявся з місця та поспішив забігти в кабінет, де на підлозі прямо біля дверей сиділа дівчина, вткнувши свою голову в коліна, які вона обіймала. Дівчина тремтіла, а по очах текли сльози. Через свій плач та німий крик вона не відразу зрозуміла, що чоловіки притихли, і прийшла в себе лише тоді, коли двері з силою відчинилися, в на порозі стояв він..