Розділ четвертий

Голова нещадно болить, вертаючи дівчину у реальність. Спина, руки, стегна та голова, дівчина відчувала себе наче в пеклі, і їй було легше перерахувати те, що не болить, ніж те, що боляче зудить в тілі. 

Розплющивши очі, Меган бачить знайому білу стелю, від чого та завмирає на декілька секунд. Вона напилася, це зрозуміло. Але чому? Та хто її довіз? Дівчина піднялася на ліктях, намагаючись пригадати щось, як помітила стакан води та таблетку, які хтось дбайливо залишив для цієї горе-жінки. Випивши ліки, дівчина просто лягла назад, не думаючи про час, адже проспала роботу точно. 

Біль по трохи відходила на задній план, даючи волю вчорашнім спогадам, які точно складно забути. По тілу пройшов озноб, коли вона згадала себе спочатку на танцполі, намагаючись привернути увагу Девіла, якогось відморозка, який ледь не зґвалтував її, а головне – спасителя, який добряче понадавав тому. Голос, лице, чи навіть одяг дівчина згадати не могла, але в тому, що це не друзі Роуз, вона була впевнена. Єдине, що їй запам'яталося, це ніжні обійми чоловіка, а також татуювання на руці, яке розгледіти не вдалося. Можливо, якби вона побачила свого спасителя ще раз, то впізнала б його по ньому, але мало віриться в це. Тому змирившись з поразкою, дівчина повільно попрямувала до дверей ванної, аби освіжитися. 

Через двадцять хвилин Меган зробила всі водні процедури та вже збиралася на роботу, все ще боячись поглянути на годинник. Згадуючи характер Девіла, дівчина почала думати над своїм покаранням, оскільки хлопець не любить ніяких спізнень без важливих на те причин. На секунду промайнула думка, що варто б було забігти в магазин та купити чогось солоденького, як він любить, але згодом згадала про свій план, вдаючи що не пам'ятає його, тому швидко відкинула цю ідею. Адже він любить лише один вид солодощів.

Я стояла після рецепції, з шоком вдивляючись на годинник, повільно переводячи погляд до працівниці, яка дивилася на мене з такою жалістю, що хочеться розвернутися та втекти. Але замість цього я лише видавлюю з себе щось на потобі посмішки, підходячи до жінки. Вона ж мовчки дала ключ до мого кабінету, який відтепер знаходився навпроти кабінету начальника, в якого, до речі, стіни з спеціального скла, через що він може спостерігати за всім, що відбувається в моєму прозорому кабінеті, але при цьому його бачити ніхто не буде. Така собі авантюра. Та вдіяти нічого, тому залишається понуро прямувати до ліфту, уявляючи його злий погляд або ж тваринний оскал, де він вже подумки розділяє мене на шматочки. Та не встигаю я зайти в ліфт, як бачу стоячого перед собою Девіла, який щось заклопотано читає на планшеті, але тільки двері відчиняються, піднімає погляд, аби бачити куди йти, але замість цього зустрічає мене. А я що? Я налякано опускаю вниз, заходячи в середину, коли розумію, що з ліфта він не вийде. Уникати його погляду складно, особливо коли він пропалює в тобі діру, про щось глибоко замислившись. Двері ліфта відчиняються, та ми двоє виходимо з нього, прямуючи в його кабінет. Девіл вивчає мою реакцію, я це знаю, але нічого не можу вдіяти з тремтінням в руках та помітно збліднілому обличчі. Кусаючи губу, я заходжу в середину, сідаючи в крісло, та придумую собі виправдання, яке б змогло спасти мене. Чоловік не тиран, я це знаю, тому швидко можу придумати виправдання, яке не розлютить його, та на яке він не буде задавати лишні запитання. Це гарна ідея, але беручи в увагу наші минулі стосунки, все ж на рахунок питань я починаю сумніватися, власне, як і в те, що він взагалі повірить мені. 

— Годі катувати свою губу і кажи як є. Чого вже друга година дня, а ти прийшла лише зараз? – Девіл пропалює в мені дірку, а я на секунду збиваюся з пантелику, оскільки навіть не помітила, як безжалісно кусала губу до крові. Це чистий абсурд, ніяк інакше..Сказати правду? Збрехати? Було б правильніше сказати правду, адже це дійсно важлива причина для пропуску, але він мій колишній, тому я навіть боюся уявити його реакцію. Отже, збрехати. Але про що? 

Меган задумливо дивиться на підлогу декілька секунд, після чого швидко підіймає погляд на чоловіка, який з серйозним лицем спостерігає за нею. В її очах дивний вогник – Девіл це помітив, тому, хоч і зберігав спокій, в середині бурила цікавість, що ж вона придумала.

— Я... розумієте, містере Девіл, тут таке діло...– дівчина закусує губу, перебираючи пальці, час від часу споглядаючи на реакцію чоловіка. Спокій та повна серйозність. Він готовий її вислухати.

— Гхм-гхм, отже... прямо посеред ночі, в мене дуже сильно заболів живіт, і я швидко попрямувала до туалету..

Що ж, Девілу потрібно дати оскар, адже не засміятися від такої абсурдної, ризикованої, але водночас розумної історії, складно. Особливо коли знаєш правду, так само як і продовження цього спектаклю.

— Я просиділа там деякий час, потім вийшла та пішла назад спати. Через декілька хвилин мені знову закортіло в туалет, і я знову пішла. Потім все по колу. Через це я промучилася до ранку, а потім відключилася, міцно заснувши. Мій годинник поламаний, тому...якось так.

Меган підняла погляд на чоловіка, який все ще спокійно слухав її, а у дівчини адреналін зашкалював, оскільки її абсурдній історії навіть навіженнний не повірить, а досить розумний колишній хлопець так точно. Але якщо дівчина розрахувала все правильно, то запитань по поводу цього задавати не будуть. Принаймні в нормальній ситуації з нормальною людиною.

Але це сюди не входить.

— І як? Полегшило? Можливо, вам купити ліки від запору? Я можу попросити у Кевіна. – хлопець задумливо глянув на неї, очікуючи відповідь, а у тої зіниці в два рази збільшились, здавалося, вона навіть забула як дихати. Її неприховане здивування та збентеження можна було помітити з другого кінця світу, від чого Девід не стримався та посміхнувся. І тепер у дівчини ще до цього з'явилося прискорене серцебиття.

Такі чудові ямочки, така щира посмішка, наче перед нею не її начальник з яким вона розійшлася на сумній ноті, а демон, який створений для того, щоб спокушати молодих та не дуже жінок. Ця посмішка така рідна, така бажана..