Розділ 2.2.

2.2.

     У визначений час вони змінилися.

    – Що Гнат? – запитав Біломир.

    – Лежить тихенько, дивиться в стелю, – відповів Остап.

    – Добре. Чекаю на тебе, коли сонце торкнеться верхів’я дерев.

    Остап вирушив збиратися. Коли повернувся, Біломир сидів серед двору, склавши ноги, біля розпаленого вогнища. Одягнутий він був у помірно широких шароварах, м’яких шкіряних чоботях і перепоясаний широким шкіряним поясом майже під самі ребра. Над поясом тіло було голим і по ньому попелом були помальовані невідомі Остапу знаки. Справа біля вогнища лежали його шаблі, а біля правої ноги шкіряна сумка з багатьма кишеньками.

    Біломир не зводив очей з полум’я.

    – Перев’яжи Гната і виходь до мене, – мовив він. – В хаті запали свічку, щоб тобі вистачило до півночі, далі світло не знадобиться… Зброю поклади біля моєї.

      Остап поклав біля шабель свою велетенську сокиру  та ступив до хати.

      Там запалив свічку, бо було вже геть темно. Коли повернувся, то побачив, що Гнат схилив голову і дивиться на нього. Зіниці повернулися на місце, очі стали звичайними.

     – Гнат, ти бачиш мене? – Остап радісно ступив до нього, але той не поворухнувся ні тілом, ні поглядом.

     Остап зітхнув та перев’язав пута.

     Коли вийшов з хати, вогнище вже догоріло.

     Перед Біломиром стояла  глибоку дерев’яна миска в якій він щось розмішував, добавляючи рідин із скелець, що почергового діставав із своєї шкіряної сумки.

    На останок кинув попелу з вогнища і прошепотів над сумішшю незрозумілі Остапу слова.

   Підійнявся тримаючи миску із рідиною в одній руці.

   – Слухай уважно, Остапе, потім часу і можливості щось виправляти вже не буде.

    На подвір’ї вже стало зовсім темно. Остап напружував зір, щоб що-небудь розгледіти.

   – Я зараз підготую нашу зброю і місце, – вів собі Біломир. –  Далі буду стояти на сторожі. Ти прикривай мені спину. Можливо вони будуть використовувати когось із світу живих. Твоє завдання нікого не підпустити до мене. Усі хто з’являться на дворі, мають бути знищені. Може тобі буде здаватися що це живі люди і тварини, це не важливо, вони мають бути знищеними. Не май сумніву. Не май жалю. Хто б не з’явився сьогодні вночі на подвір’ї, то служки чорта, вони з того світу.

    Далі, спостерігай за Гнатом. Він буде метатися. Якщо буде зовсім кепсько, встав ложку йому поміж зуби... Тобі все зрозуміло?

    – Так.

    Біломир окреслив коло за воротами зашепотів невідомі слова і окропив його своєю сумішшю, спочатку по колу, потім – хрест на хрест.

    Повернувся до вогнища і окропив зброю промовляючи:

    «Праматір вода і земля її донька

    Повітря і син їх вогонь

                  Закликаю до мене і до моєї зброї.

    Південь і північ, захід і схід,

    Відкрийте мій зір і очі мої.

    Живому живе, мертвому мертве

    А я поміж вами стою.

   Змішались світи, світла не стало,

   І душу не видно мою…»

   Після цього Біломир підхопив сокиру і простягнув її Остапові.

   – Пам’ятай – ніщо живе, чи що здається живим, не має опинитися на подвір’ї.

  Остап взяв сокиру і кивнув.

  Біломир простягнув йому складену у вузьку смужку чорну хустину.

  – Зав’яжи мені очі.

 Перекинувши сокиру на лікоть, Остап зав’язав смужку на потилиці Біломира.

 Той нахилився і підняв свої шаблі.

 Виступив до входу у двір, розвів руки із шаблями в боки і завмер.

 Остап залишився поміж ним  і хатиною.

 Зазирнув всередину, Гнат спокійно лежав на лаві.

 Вийшов на подвір’я, тримаючи сокиру напоготові.

 Спочатку нічого не відбувалося. Біломир непорушно стояв перед ворітьми.      

 Через деякий час щось тявкнуло в темноті і на тин заскочив кіт.

 «Пам’ятай, ніщо живе, чи що здається живим, не має опинитися на подвір’ї»…

  Але це ж просто кіт?...

  Остап підійшов ближче. Кіт спокійно сидів, облизував лапу і вмивався.  Звичайний кіт… Остап вже відступив крок назад, коли кіт засичав, випустив пазури і стрибнув, цілячи Біломиру в спину.

   Реакція Остапа була миттєвою. Він змахнув сокирою і тупим кінцем вибив кота за паркан.

   Не встиг це зробити, як  через паркан перескочив здоровенний рудий пес.

   Остап знову змахнув сокирою, але пес вивернувся і відскочив у бік. Кинувся до Біломира.

    Остап підскочив до нього. Змах сокирою і в собаки відлетіла голова..