Глава VIII

Рів ішов обабіч дороги із декількома своїми друзями, і споглядав очима Ембер.Щось таємне і загадкове було в ній. Що більше він на неї дивився, то більше його щось насторожувало. І справа була не тільки в силі. Вона цікавила його як дівчина. Вся її мужність, відвага, сміливість, адже тільки сліпий не побачить, як відважно йшла Ембер з вояками, хоч і була полонена, і, мабуть, догадувалася, що буде потім... Та незважаючи ні на що Ембер зберігала сміливість хоч би там що. Рів вирішив врятувати дівчину за будь-яку ціну. Він підійшов до неї і заговорив.

- Кхм. Я маю до тебе кілька запитань. - боязко почав був Рів.

- Запитуйте. - зовсім спокійно відповіла Ембер.

- Це ти підпалила казарми? Тебе виявила наша магія. І ще одну особу, як, на жаль, встигла утекти. Розкажи де він, і я обіцяю що врятую тебе.- в серці Рів щиро сподівався що вона погодиться. Тоді б він зміг переконати Домініка що Ембер не винна. Але...

- Я не знаю, про що ви говорите. Я ні в чому не винна. - так само спокійно відповіла юна емаджея.

У очах Ріва зачав читатися страх за Ембер, який він щосили намагався відігнати.

- Послухай, ... , Ембер, я справді намагаюся тобі допомогти. Ну що тобі до нього? Видай його, і я обіцяю. що зможу захистити тебе. Але якщо ти цього не зробиш, я не зможу це зробити!

Настала черга дивуватися для Ембер. Вона зрозуміла чому Рів так переживає за неї і єхидно усміхнулася.

- Якщо ти тааак хочеш мені допомогти, то я впевнена. що ти знайдеш вихід. - мовила Ембер, хитро усміхаючись.

- Ембер, Домінік знає що казарми підпалила ти і твій дружок, якого ти покриваєш. Магія показала ВАШІ обличчя. Ти не викрутишся, і я тебе не зможу захистити.

Ембер завагалася. Рів це помітив, і продовжив.

- Зрозумій, якщо хочеш врятуватися - видай свого друга. і тоді я що-небудь придумаю ми узгодимо дії, і ти будеш ціла і неушкоджена. А інакше...

- Що? Що буде якщо ні? - запитала емаджея.

- Інакше він особисто випитає тебе про все, а тоді вб'є.

Ембер здригнулася, але не показала цього. Не у її звичках було виказувати слабкість перед ворогами. Вона завжди ішла до кінця за своїми принципами, не чужими.

- Та ні, блефуєш. Якщо ти так затято намагаєшся мене захистити, то ти не даш мені померти.Я в цьому впевнена. 

- Ембер, зрозумій одну важливу річ! Якщо ти не зробиш так як я кажу, я нічого не зможу вдіяти, тому що мене Домінік просто-напросто не вислухає. Він звик слухати тільки себе. Якщо ти не вчиниш так, як я кажу, то тоді ти ніколи більше не побачиш денного світла. І я цьому не зараджу! - спересердя вимовив хлопець. 

Тут Ембер задумалася. Схоже, що Рів казав правду. Але, якщо це так, то... Дівчині не хотілося видавати юного фейрі. "Але можна обдурити їх! Сказати їм неправду. Рів, схоже, закохався в мене. Цікаво, чи зможу я використати це?" - подумала дівчина і мовила до юнака.

- Слухай, ... Рів, в мене є ідея. Вислухаєш? - мовила демониця і щиро посміхнулася.

- Слухаю тебе. 

- Я придумаю історію, а ти будеш діяти за нею. Решту твоя робота. - Ембер задумалася, чи не зарізко це зазвучало, однак відповідь прозвучала майже відразу.

- Якщо тебе це врятує, я згоден на брехню. 

- Супер. Тоді слухай. Юнака, який був біля мене, начебто звали Адамаск.  Він один із ворогів Домініка, іншого царства. Начебто він зачаклував мене, і примусив це зробити. Потім Адамаск хотів поручити ще одне завдання, і саме тоді ви побачили нас. Я звичайна селянка, нічого не знаю, діяла не за своєю волею. Все зрозуміло? - коротко розповіла суть плану Ембер.

- Так... Але є одне але. Твоя таємнича магія. Я одразу її почув, і вона не схожа на всі інші. Домінік її теж відчує. Що з цим робитимеш?

- А які є варіанти? - замислено мовила емаджея.

- Варіант про правду відкидаємо?

- Так.

- Тоді є один фрукт. Він скриє твою енергію трішки, ... , частково.

- Що означає частково? - не зрозуміла та.

- Це означає що Домінік відчує її, тільки не так сильно, як мав би. Скажеш, що нею наділив тебе загадковий Адамаск, перед тим як зачарувати, інакше тебе б закляття вбило.

- Гаразд.

- Я вставлю своє слово, коли прийде час. 

- Дякую, Рів. 

Рів відійшов, а Ембер замислилася. Вийшло зовсім просто. Навіть занадто просто. "Цей Рів закохався в мене дуже вчасно. Це дуже спрощує завдання. Залишається знайти Василіска і продовжувати рятувати Нефрит". Ембер роздумувала, а вони все наближалися до замку. Ось вони стояли біля вхідної брами. Рів взяв за руку Ембер і міцно стиснув її, а на вухо прошупотів "нічого не бійся,я з тобою, пам'ятай про це", а тоді відійшов вбік і сам повів Ембер у тронну залу, де на похмуро-величному троні сидів Домінік. Рів завів Ембер до зали. Та стала на коліна і вклонилася, як зробила б селянка.

- Хто ти і як тебе звати? - владним тоном запитав юнак.

- Я Ембер, я звичайна селянка, живуна південних околицях Нефрита. - спокійно мовила дівчина.

- Я знаю що ти спалила казарми. Це правда? - таким самим тоном мовив юнак.

- Так, але... 

- Мовчати! - сказав Домінік і створив блискавку, але тут чиясь рука торкнулася його плеча і мовила "Спершу допитай її. Вбити ми завжди встигнемо. Треба дізнатся які секрети вона приховує." і блискавка згасла.

Ембер роздивилася струнку дівочу постать в темноті."Це мабуть та, про кого говорив Василіск. Не завадило б дізнатися про неї побільше." 

- Якщо в тебе є що сказати, не зволікай. - знову владним холодним тоном мовив Домінік.

- Так, князю. Одного разу я гуляла в лісах, і тоді мене схопив юнак. Принц Адамаск з іншого царства, наскільки я зрозуміла, ваш ворог. Він зачарував мене щоб я виконувала його завдання і поручив спалити казарми. Коли я ледь не попалася вашим воякам, він сам мене врятував, адже я потрібна йому живою. Ми перемістилися на окраїну лісу,де він хотів поручити іще щось -саме тоді ви нас побачили.

- Допустимо, я в це повірю. Від тебе віє могутньою енергією. Звідки вона?