Глава V

Юка повернулася до замку надзвичайно втомленою. 

- Знайшла нове місцеперебування для полоненого? - Домінік підійшов зненацька.

- Так, віднайшла. - Юка задумалася. - Перед стратою я хочу порозмовляти із Яном. 

- Навіщо? - не зрозумів той.

- Я хочу дізнатися все, що не встиг розповісти Фарид. Ян не знає, що я із тобою, він довіриться мені. 

- Гаразд, тоді щасти тобі. - Домінік усміхнувся. - Дякую, що ти є, Юко.

Дівчина усміхнулася і пішла вглиб замку. Що нижче вона спускалася, то похмурішими ставали види. Стіни пофарбовані в темні тони, а подекуди виднілися статуї моторошних створінь - химер, горгульй та інших.  Зійшовши всамий низ, вона побачила здалеку Яна. Він чимдуж намагався виламати двері, однак виходило щось не дуже.

- Ян.. - почала Юка. 

- Юко? Як ти тут опинилася? Допоможи мені вийти звідси!

- Ян, у нас дуже мало часу, сторожа повсюди! Фарид у небезпеці, мені потрібно знати всі таємні речі і справи Фарида. Скоріше, ну! - поспішила Юка.

- Дивися, Фарид, стривай ... звідки ти знаєш про Фарида? І як ти сюди так проникла, що тебе ніхто не помітив, та ще й через парадний вхід? - Ян допомогала 

- Ян...

- Ні, я все зрозумів. Юко, я не очікував від тебе..

- Ян...

- Як ти могла зрадити нас!? Ми піклувалися про тебе, виростили як частину нас, допомагали тобі у всьому, якти так нас зрадила!? Так ось за яку чарівну несподіванку говорив нам Рів... - Ян ошелешено відійшов назад і схопився за голову. Йому в голові не вкладалося те, що та дівчина якій він віддав свою душу зрадила їх усіх.

– Ні, Яне, я не зраджувала нікого, я ніколи не казала що на вашому боці.. - відмовила Юка. 

— Ти допомогала цьому тирану і водночас брехала нам!? Як ти до цього докотилася, Юко? 

– Ні, досить, ти не маєш права так говорити! Ти ніхто, зрозумів мене!? Гей, починайте страту! 

Воїни взяли Яна за руки, а інший відсік голову. Весь цей час Юка спостерігала за всім цим. Дійство закінчилося, і дівчина вийшла на верх. 

– Ну що? Він щось сказав перед смертю? - спитав Домінік, який підійшов позаду. 

– Ні, він здогадався про все. Домінік, а ми правильно все це чинимо? Чи варто було його вбивати? 

– Юко, інакше не могло б бути, він же бунтівник, як по-іншому їх втихомирити? 

– Напевне ти правий.. Однак мені чомусь так неспокійно, так неначе от просто зараз має статися щось жахливе. Не знаю чому. Це наче шосте чуття, попереджає тебе про небезпеку. 

– Може ти і права про небезпеку. Поглянь но туди. - Домінік вказав на вікно, там виднілися згарища. Схоже, горіли казарми вояків Домініка. 

– Але Ніард зараз не зміг би це зробити без Фарида. - Юка задумалася. 

–Схоже, це зробив хтось інший. Ходімо, дізнаємося ім'я нашого нового таємного ворога. - промовив Домінік і вони з Юкою в супроводі Ріва і ще декількох сторожів покинули замок. 

А на згарищі походжала Ембер, радіючи зробленій роботі. "Сили князя темряви підірвано! " - так думала вона собі і раділа. "Тепер треба знайти собі прибічників, впевнена, тут багато тих хто ненавидить злого правителя" Ембер вже збиралася іти, аж побачила вдалині чорні тіні, які наближалися. "Треба тікати, це напевне воїни Домініка! " - вирішила вона, але з іншого боку сунули такі самі силуети. І з інших боків також. Проходи були заблоковані, тікати було нікуди.