Пролог

Нефрит... Темна і надзвичайно похмура магічна країна; на півночі ограничена без крайніми рівнинами, а на півночі чорними джунглями. Народ живе у невеличких поселеннях, що, можливо, межують одне з одним. Небо всіяна чорними хмарами, а онде по вулиці бродять страшні, схожі на чудовиська, воїни князя Домініка. А ще, ген там, за чорними джунглями, в глибоких темних підземеллях розкинулася таємна база ордену Ніард - це маголюди які повстали проти тиранії князя. Їхній главар - Фарид, гострить ніж і обдумує що має робити далі, думки юнака заплуталися - на нього давали із всіх сторін. Так у кожного із усіх живих істот Нефриту - людини, мага, раба, інших - у кожного із них були свої повсякденні радощі і проблеми, але до звичайного життя їх відгороджувала стіна страху. Владна рука Домініка досягала усіх кінців Нефриту... Ох, Нефрит... Колись, за часів правління батьків Домініка, країна була чудесним, казковим місцем. Народ жив щасливо, а про тиранію чи бунти не могло бути й мови! За кілька років усе змінилося. Король із королевою безслідно зникли. Домінік цим скористався і захопив владу в державі. Відтоді життя людей докорінно змінилося. Жорстокі закони, суворий контроль панували там. Домінік не спав. Він знав, що не всидить довго на троні, якщо знайдеться справжній престолонаслідник - його сестра. Колись давно, ще при її народженні у замок прийшли маги в синіх плащах. Вони повбивали слуг а принцесу викрали. Король з королевою марно шукали свою донечку - вона мов крізь землю провалилася. На той час новонародженій був рочок, а Домінік був на рік старший за неї. Батьки вже втратили всяку надію, аж ось їм недавно повідомили про слід магічої енергії. Вони вирушили і так не вернулися. Пізніше Фарид ішов тим слідом, і воїни Домініка, але так нічого і не знайшли. Ішли роки, міць Домініка зростала, а народ втратив останню іскру надії на повернення принцеси і щастя у Нефрит.