Розділ 3. «Вперед чи назад?»

Іти знайомим коридором вранці в понеділок було трішки лячно. Кожен на мене оглядався та кивав головою, інші намагались оцінити, в третіх на обличчі читалось здивування.

Настя стояла біля початку коридору, що вів у кабінет директора. Від однієї думки, що необхідно увійти туди, мене пройняло холодом. Ніби відчувши це, Настя посміхнулась привітно і підбадьорюючи і підхопила під руку, коли ми порівнялись.

- Страшно? – запитала вона одразу.

- Угу, - відповіла я. – А тобі?

- А мені… - і вона почала говорити, наче кулемет.

Настя була не показною дівчиною. Якби не гострий розум, яким вона пишалась понад усе і кожного разу намагалась це продемонструвати, була би типовим середньостатистичним бухгалтером, тінь якого пройшла крізь час і закріпилась ще із радянських часів.

Великі круглі окуляри, трішки курносий ніс, щічки всі у веснянках. Невеликий зріст, маленькі руки, але із довгими пальцями (явно давалось взнаки музичне виховання із дитинства), а також трішки округле тіло. Не можу сказати що вона була повненька. Тіло було саме таким, яким і здавалось мало б бути.

Друзів у неї було мало, якщо взагалі її стосунки із оточенням можна було так назвати. Всі намагались уникати її компанії.

- Вона занадто нудна та закохана у саму себе! – промовляли зрідка співробітники, але прямо це їй побоювались сказати.

Настя ж, натомість, цього зовсім не помічала. Чи можливо просто не хотіла помічати, адже звикла жити у своєму власному світі. Однак, щодо її думок на рахунок ведення обліку та проведення різних операцій більшість дослуховувалась.

З часу її появи у нас, а трапилось це за дев’ять місяців до згадуваних подій, вона встигла нажити собі більше ворогів, ніж хороших знайомств. Можливо саме розум і заважав їй жити нормальним життям, відпочивати разом із друзями щоп’ятниці у якомусь черговому барі, чи ходити на дискотеки.

Однак в неї все було до навпаки. Книги, які постійно водились у неї в сумці, походи в театри та філармонію та жодного алкоголю. З часом вона перейшла на букрідер.

- Це і економія, і одночасно набагато зручніше. Можна мати при собі цілу бібліотеку і звертатись до неї кожної миті. Після винаходу книгодрукування, це певно найкраща річ, яка могла трапитись у видавництві книг. Це ж яка перевага, уяви собі! Вся моя бібліотека завжди зі мною!

Те, що вона постійно, коли мала вільний час, щось  читала вже нікого не дивувало. Зазвичай це було в обід, але декілька разів помічали, що Настя читала стоячи на зупинці та навіть під час руху громадського транспорту.

Інколи так і кортіло запитати її, чи не все життя вона зібралась провести серед книг, не помічаючи людей та реального життя, але цим точно образила б її. Тому і ніколи не запитувала, а вона, у свою чергу, вважала мене хорошою подругою.

З іншого боку її присутність у компанії додавала плюсів. Настя була майстром у веденні переговорів. Уміло використовуючи психологічні прийоми та засоби стимулювання, вона могла загнати співрозмовника у тупий кут і витягнути правду, або ж допомогти вийти із безвихідної ситуації із найменшими втратами.

Спочатку всі подумали, що вона кар’єристка, яка вирішила зробити невеликий переворот у компанії та перейти на вищу, в кар’єрній драбині, посаду. Однак далі, щоб не відбувалось, а Настя за пів року стала помічником головного бухгалтера, змусили всіх розвіяти сумніви. Більш кваліфікованого працівника неможливо було знайти. Вміння правильно виділяти час на розв'язання питаньпов’язаних із господарським процесом, приймати рішення у найменші часові проміжки, які завжди були вірними, і головне вміло керувати великою кількістю людей, надавали їй більшої ваги у очах не тільки безпосереднього керівництва, але і фінансової дирекції.

- Ні, мені зовсім не страшно! – повернув мене голос Насті у реальність. – Найгірше з того, що може трапитись – це звільнення, але мало імовірно. Швидше за все нам спробують запропонувати щось  новеньке або додаткову роботу. Хоча вона не може бути додатковою, якщо безпосередньо стосується процесу виробництва та його відображення у документах компанії.

- Та не переживай ти так! – за мить продовжила вона і поклала свою руку на мою. – Все буде добре. Трусишся вся, наче на морозі. Нервові клітини не відновлюються, а ти їх спалюєш одна за одною. Краще пішла б покурила, можливо б полегшало…

- Я не курю! – обурилась я і глянула на неї.

Настя знову посміхалась своєю найпривітнішою посмішкою і дивилась на мене.

- Я знаю, - далі мовила вона, - але якось треба було витягти із тебе хоч якесь слово. Ти наче заніміла. Орест Петрович буде ставити питання, в цьому я не сумніваюсь, і якщо ти будеш мовчати, це не буде твоїм плюсом.

От так двоє, я трусячись від страху та сильно переживаючи, а Настя продовжуючи мене заспокоювати і водночас підтримувати, ми підійшли до кабінету директора, де натрапили на розлючений погляд його секретарки.

Глянувши на нас здивовано та оцінююче, потім натягнувши на обличчя штучку посмішку та змінившись до невпізнанності, вона мовила:

- Слухаю Вас! – і у цій фразі звучало стільки загрозливого, наче ми робили замах на її особисту власність.