Глава 19

Северин

Стається те, на що я вже й не сподівався. Все налагоджується.

Всі карти відкрито. Ми більше не граємо ролі. Летять у прірву всі маски. Все змінюється.

Змінюється в ту мить, коли я торкаюся вустами вуст Ніккі. Ніжно. Лагідно. Але наполегливо. Так, немов вона - це нектар для мого зраненого серця, цілющий еліксир, якого так довго потребував, так завзято відмовлявся вірити в його існування.

Ні, я не стану іншим. Такого не буває. Я все ще той кретин, якого намагалася перевиховати моя маленька юристка. Той, хто досі не хоче працювати з жінками. Той, хто безстрашно здобуває вершини в світі бізнесу. Той, хто любить командувати. Хто не вірить у кохання. 

Не вірить... І чхати, як назвати те, що відчуваю до Ніколь. Це щось набагато глибше. Набагато сильніше. Сильніше за впертість, за обставини, за все на світі, бо не зважаючи ні на що, в ці миті я повністю належу їй, а вона - мені. І це не кохання. Бо тих, кому спершу присягаються, потім зраджують. Це - мій вибір. Мій вибір бути з нею. І я вже знаю, як довести їй це. Хоча, здається, доводити нічого не потрібно.

Вона горнеться до мене, мов спраглий, що нарешті отримав кухоль води. На її полуничних вустах все ще бринять слова, які Ніколь все ж наважилася зронити. І ця її відвага визнати свої почуття, нарешті зізнатися в них не лише мені, але й собі, позбавляють мене розуму. З нею я щасливий. Цього достатньо, щоб зробити крок відваги назустріч і змінити своє життя так, як і вона перед тим змінила моє життя, увірвавшись до нього.

Я занурююсь пальцями в шовковисте волосся і, відірвавшись від вуст, цілую граційну шийку. Вона муркає, мов кішка, від задоволення, від насолоди і втіхи, та відкидає голівку назад, дозволяючи мені робити все, що я захочу. Знову, мов уперше. Ми беззбройні одне перед одним у феєрії нашої пристрасті. Це не просто займатися сексом. Це більше. Це щось на рівні космосу. Це щось про сплетіння душ, хоч я й ненавиджу таку банальність. Але як пояснити те, що хочу віддати більше, ніж отримати, я не знаю. Та, певно, пояснень і не потрібно. Потрібно лише жити, дихати цією миттю, дихати одне одним. Цього наразі достатньо.

Одяг летить на землю. Кому він взагалі потрібен? А я усвідомлюю, що дивлюся на чарівну німфу. Вона настільки гарна, настільки довершена, що я розгублююся від протилежних бажань: взяти її якомога швидше або навпаки розтягнути хвилини очікування довше, милуватися нею, пестити, цілувати, доводячи цим нас обох до знемоги.

Що б я не обрав, байдуже. Бачу в її очах покірність, готовність бути зі мною не лише в ліжку, але й по життю. І це неймовірне відчуття. А коли будемо на хвилях істинної насолоди, міцно обійму її. Пригорну до свого тіла, щоб серця стукали поруч. І забуду про все на світі. Завтра має бути важливий день, але до того ще так далеко.

Цієї ночі я сплю неймовірно спокійно. Більше ніщо на світі не турбує мене. І навіть, якщо слідчий не візьме до уваги показання Ніколь, навіть, якщо Артур має козир в рукаві і мені не оминути суду, ув'язнення, банкротства... Навіть, якщо доведеться все почати з нуля... Мене це більше не турбує. Мені легко на душі. Я не сумніваюся в тому, що ми вдвох зможемо все.

- Доброго ранку, моя дівчинко, - шепочу, цілуючи її обличчя. Сонце вже високо, але Ніколь досі не виринає з полону сновидінь.

Від моїх маніпуляцій вона солодко потягається і лише потім відкриває очі. Її погляд випромінює щастя.

- Я так міцно спала, - шепоче вона. - Не можу згадати, коли могла похвалитися таким востаннє.

- Це тому, що поруч був я, - всміхаюся.

- Думаю, ти себе переоцінюєш. Річ у зручному ліжку і моїй втомі напередодні, - з лукавим блиском очей запевняє вона і сміється, а тоді тягнеться за поцілунком. - Доброго ранку. Вже давно час вставати.

- Хіба нам є куди поспішати? Можемо ніжитися в ліжку хоч весь день. Я замовлю ресторанну доставку їжі.

- Мені потрібно в поліцію. Маю звільнити тебе від домашнього арешту, щоб ти знову побіг на свою роботу... Я тут подумала. А може не варто цього робити? 

- Цілком можливо... Але поки ти цього не зробила, а мені не треба на роботу, я можу ще дещо зробити...

- І що ж це? - усміхнено спитала вона, а я згріб її в обійми і зацілував.

В поліцію Ніколь змогла потрапити лише після обіду.

Хвилюючись за її безпеку, я відправив з нею охоронця. Тепер відчував велику загрозу зі сторони Артура і усвідомлював, що він не зупиниться, поки не помститься. Тим паче ми планували знищити його.

Як і було очікувано після свідчень Ніккі, мене теж викликають у поліцію. Там я розповідаю історію зі шпигунством, яку перед тим повідала Ніколь. Благо, адвокат домігся, щоб мою справу передали іншому слідчому, не підкупленому Артуром.

Поки ведеться слідство з мене беруть підписку про невиїзд, але звільняють від домашнього арешту. Я можу продовжити жити звичним життям.

Це здається надто складно після всього пережитого. Компанія сповнена спогадами. Справи не в найкращому стані попри старання зама тримати "корабель на плаву". Але це не лякає мене. Я маю досить сил та енергії, щоб знову досягати висот. Для мене це вже не вперше.

Набагато важливіше те, що зміни торкнулися найбільше дому, адже ми з Ніколь почали жити разом. Звісно, вона не повернулася в офіс, зробила перерву в своїй кар'єрі. Ми домовилися про це до завершення судового процесу з Артуром. Я банально боявся, що якщо вона буде вести активне соціальне життя, то стане легкою здобиччю для того шакала. Понад усе я прагнув захистити її.

А ще таємно кайфував з того, що кожного дня на мене вдома очікувала дівчина мого життя. Втім, вона не сумувала, а поволі працювала з дому, перетворюючи давно забуте хобі на професію. І я вірив, що у неї все вийде, а я підтримаю її в усьому.

Я розумів це надто сильно особливо зараз, коли стояв у ювелірному і обирав для білявої красуні обручку.

- Ось цю, будь ласка, - вказавши на елегантний перстень з діамантом, кажу я. Так, ця прикраса неодмінно сподобається Ніккі, зважаючи на її тонкий смак.