Глава 15

НІколь

Це було настільки несподівано, що я просто й можу, що хапати ротом повітря і намагатись не провалитись в паніку. Як він міг все так швидко вирахувати? Що тепер робити? Артур обіцяв, що моє резюме пройде не одну перевірку. Що я під захистом! А виходить, що Акімов має рацію - я розхідний матеріал, від якого вже відкупились премією на ремонт! 

Треба опанувати себе. Перебороти в собі дику злість  і бажання здати й Артура до всього. 

Лють Северина можна черпати з повітря і пакувати в мішки. Отже, принаймні, однієї своєї цілі я досягнула. Йому зараз дуже боляче. Майже так само як мені всі ці роки. 

- Я тобі нічого не скажу - питай своїх посіпак, - з викликом відповідаю йому. - Вони ж спеціалісти  у тебе.

- Що ж, - він падає в крісло. - Обираєш мовчати, мовчи. Тобі ж гірше. Зараз охорона відвезе тебе додому. Поговоримо ввечері. 

- Я не поїду до тебе, - відповідаю і зриваюсь на ноги. Не знаю, куди  я зібралась, але і перебувати під його контролем більше не збираюсь. 

Я ж уявлення не маю, на що він здатний насправді! А раптом захоче завдати мені фізичної шкоди? 

- Ти будеш там, де  я накажу. І робити будеш те, що я накажу. Скажу чекати мене вдома на колінах - і ти стоятимеш як сабмісив біля дверей в такій позі.

- Навіть звучить смішно! - відповідаю йому. - Ти не змусиш мене це робити жодним чином. Хіба що почнеш мене шмагати батогами. 

- Думаєш, лише батіг тут допоможе? - Северин на якісь миті задумується. Його очі сповнюються пекельної темряви. І мені стає знову дуже і дуже страшно. До мурах по спині. Ноги вростають в підлогу. Розум метається, вимагає тікати, але тіло ніби кам’яніє. 

- Ти не посмієш, - шепочу, відчуваючи, як пересохло в роті. 

- Я можу все. З такими продажними хвойдами як ти - інакше і не можна, - відповідає Северин. 

І у мене ніби зриває дах. Його зневага в голосі, холод, який так і обвиває мене  з усіх сторін - вибішують мене. Я не продажна! Я не хвойда! Я була щиро закохана в цього набундюченого гада. Він зруйнував все. А зараз збирався мені мстити за те, в чому я толком і не винна. 

- Дивись на себе і свої вчинки! - кричу я. Змінюю напрям руху. Вже не до дверей, а назад. - Ти тварина, не здатна ні на дружбу, ні на кохання! 

- З чого такі гучні заяви, НІколь? - він теж рухається мені на зустріч. Злий, як чорт. Ніздрі тріпотять від гніву, кулаки стискаються. - У тебе є якісь докази моєї негідної поведінки? 

- Окрім того, що ти змінюєш жінок як рукавички? 

- А ви іншого не заслуговуєте! 

- І підставляєш людей так, що порівняно з твоєю підлістю - я лише школяр  в тій школі, де ти викладаєш?! - зупиняюсь в кількох сантиметрах від нього. Зазираю йому в очі. Там справжній шторм, та мені начхати. Страх атрофувався в мені, змитий хвилею болю і люті. 

-  Що ти верзеш?! - він хапає мене за плечі і легенько струшує. Але у мене від цього руху сіпається голова. І я починаю відбиватись з усіх сил, які в мене залишились. Осипаю градом ударів чоловічі груди. Звісно, він швидко перехоплює мої руки и стискає їх так, що здається будуть синці. Звісно, мене це не зупиняє, а навпаки тільки більше злить. Я зараз і кусатись готова. Проте зубами я Северина не дістану, тому намагаюсь бити ногами. 

Він шпурляє мене на диванчик і нависає важко дихаючи над мною. 

- Скажена! Доведеться тебе зв'язати! - і береться за пасок на штанях. Я ж маю намір боротись до останнього. Бачачи, що мене його дії не лякають, Северин змінює тактику. 

Відходить знову до столу. 

- Кажи свої претензії! - кидає з безпечної відстані. - Поки ще маю сили тримати себе в руках. Бо відшмагаю оцим паїском! А потім таки зв’яжу і відправлю до себе додому, спаковану як подарунок!

- Ти ж мене не пам'ятаєш? - питаю, прибираючи волосся з обличчя. Намагаюсь якось поправити макіяж, який очевидно розмазався по обличчю. Не хочу виглядати перед чоловіком жалюгідною. - А я тебе добре пам'ятаю! Через тебе мій брат перетворився в алкоголіка! Через тебе наша родина жила в пеклі всі ці роки, поки ти жирував! - випльовую йому звинувачення. Як давно  я хотіла це сказати. - Тому ти помиляєшся, вважаючи, що Артур мене підіслав лише заради грошей. Ні, Северине! Я тут, бо ненавиджу тебе! 

Він відвертається. Його спина кам’яніє. Стоїть, рівний як струна. Потім повертається до мене, і обличчя в чоловіка теж суцільна мармурова маска. Схоже він приборкав свою лють. І значно швидше, ніж я можу. 

- Мені без різниці, що ти там белькочеш, жінко, - каже відсторонено. - Ти дешева підстилка, і немає жодного значення з яких мотивів ти розсунула переді мною свої ноги. Але робити ти будеш так само до тих пір поки мені це не набридне. Це єдиний твій талант, яким я волію користуватись і надалі. 

Сказано так, що відразу зрозуміло - я нікуди не подінусь. Але ж не гвалтуватиме він мене? Здається, я загнала себе в таку пастку, звідки немає виходу. І сил обдумати новий план у мене теж немає зараз. Я повністю розбита. І особливо боляче бачити, як Северину наплювати на мої звинувачення. Десь певно якоюсь дитячою частиною себе  я сподівалась, що він відчує розкаяння, коли почує правду. Але він немов залізна стіна, сповнений відчуттям власної переваги над іншими. Впевнений, що йому можна робити все що завгодно, і йому за це не буде жодного покарання. Проте він помиляється - допоки я буду знаходитись поруч, я зроблю все, аби перетворити його життя в пекло. Рішення посадити мене під замок у власному будинку - найгірше, яке він приймав у своєму житті. Акімов ще уявлення не має, що його чекає. 

Северин

Не знав, що можу стільки водночас. Гнів, біль, розчарування. Все змішалося воєдино. І заправляти всім стала ненависть. Не до Ніколь. Її я просто зневажав. І не до Артура, чиї вчинки виявилися в принципі очікуваними. Я б і сам, можливо, вчинив так, якби був був на його місці. Навіть навпаки, те, як зі мною поводяться конкуренти, свідчить лише про їх страх. І це правильно. Хай бояться. Я здатен на багато і ще доведу їм це.