Глава 14

Северин

Мені її катастрофічно мало. Стримувати себе все важче. Та й до біса ті правила: кому вони взагалі потрібні? Я хочу її тут і зараз. Це єдине, що має значення.

Відриваюся від неї лише на мить для того, щоб згорнути все зайве зі свого робочого столу. В кабінеті є й диван, але мені на нього поки чхати. Це буде наступним етапом нашої сьогоднішньої розваги. А коли папери, ручки, ще там щось встеляють підлогу, а перед нами виблискує чистенька поверхня, на якій самотньо осторонь лежить ноутбук, я знову впиваюся в дівочі вуста, ніби бажаю випити її до дна, мов колекційне вино.

Не знаю, що ця жінка зі мною зробила. Вона діє на мене якось по-особливому. Так ще не було ні з ким. Так ніколи не доводилося навіть мріяти, бо я не уявляв, що можна відчувати таку насолоду. Здається, вона підходить мені ідеально. І я знову й знову переконуюся в цьому, коли ми зливаємося в одне ціле прямо тут, на моєму робочому столі.

Стогони, видихи, захоплені погляди, поцілунки, більш схожі на кусання... Все змішується воєдино на межі фінальної насолоди.

Але мені й цього мало. Мало навіть не сексу з нею, а її. Бо те, яка вона зараз, неможливо ігнорувати. Маски залізної леді і снігової королеви злетіли до біса, а моя світловолоса дівчинка виявилася гарячою штучкою. В кожному її дотику, подиху, шепотінні на межі втрати свідомості лунає лише пристрасть. Розумію, що вона насолоджується всім цим, як і я. Усвідомлюю, що хоче мене не менше. І це несамовито заводить.

- Ніколь, що ти робиш зі мною? - шепочу їй на вухо, притискаючи до себе тендітне тіло, що здригається в солодких конвульсіях задоволення.

Вона хоче щось відповісти, але саме в цю мить за ручку дверей смикають. Спокійно спостерігаю за тим, бо знаю, що замкнув їх. За хвилину в коридорі чутно кроки, що віддаляються.

- Це не норм, щоб ти знав! Ми ж на роботі! - вона знову ховається за звичні їй маски і поспішає вибратися з обіймів. Десь на підлозі розкидані наші речі. Не всі. Лише ті, що в пориві пристрасті заважали. І тому зараз я з великою насолодою спостерігаю за тим, як моя дівчина збирає їх і поспішно приводить себе в порядок. І байдуже, що вона знову фиркає. Адже я пам'ятаю, якою ця фурія була кілька хвилин тому.

- На роботі, де я бос, - хтиво всміхаюся. - Якщо це заспокоїть твоє сумління, можеш вважати, що ти здавала головний звіт.

- Ти вплутав мене у службовий роман, а це межа, через яку я не переступаю. Тож прошу, не треба тепер заспокоювати моє сумління. І не вздумай чекати на мене, щоб їхати разом. Я приїду сама. Менше пліток буде.

- Ой, я тебе прошу. Всього-то на одну менше, - всміхаюся. - Чи ти не зрозуміла, що я не збираюся шифруватися, мов школяр-підліток?

- Іноді я тебе просто ненавиджу, - фиркає вона і тікає з мого кабінету. Сміюся сам до себе і теж одягаюся. Сьогодні в мене ще чимало справ, а тепер і чимало сил та натхнення на них. Проте з коридору лунають голоси і вже за мить до мене заходить Павло, мій головний заступник.

- Северине, ти вже повернувся. Як добре. Я заходив буквально пару хвилин тому, але в тебе було замкнено. Щойно розминався з новою юристкою. Вона часом не від тебе? - Пашка - прекрасний спеціаліст, реально менеджер від Бога. Він може управляти людьми, вирішувати складні ситуації, заміщати мене, де я не в змозі бути. Я цілком йому довіряю і ціную. Але є в нього один мінус: Пашка - гірше базарної баби. І сьогодні це лише в плюс. Хай Ніколь мріє все зберегти в таємниці,тепер у неї це точно не вдасться.

- Від мене, - підтверджую я, не прибираючи серйозності в голосі.

- Напевно, проводили важливу нараду? - усміхається. Так, він любить пікантні деталі пліток. Я не поважаю таких чоловіків, але це винятковий випадок. Працівник він реально відмінний і тому доводиться миритися з його недоліками.

- Павлушо, ти плутаєш щось. Не я маю звітувати перед тобою, - відрубую, не задумуючись. - Ти чому прийшов?

- До речі, саме з приводу звітів... - заступник взяв себе в руки і перемкнувся на робочий лад, як і я сам.

До вечора справ було чимало. Нові пропозиції, нові проблеми, нові нагальні питання. Втім, чи не вперше я якось мимовільно очікував на той час, коли робочий день завершиться і я поїду додому. Моя ошатна квартирка манила мене, мов світло родинного вікна, адже там буде ВОНА.

Ні, це все шалено далеко від кохання, в існування якого я зовсім не вірю. Дика пристрасть і почуття внутрішньої насолоди від того, що ми разом. Ось, що я відчуваю. Звичний сплеск гормонів. Може трохи більший, ніж зазвичай... Але не щось унікальне.

Вона набридне мені дуже швидко. Це неминуче, можна сказати. Бо я такий і з цим нічого не вдієш. Серйозні стосунки мені не потрібні. Мені важливий лише той кайф, що є зараз, мов би я наркоман, який нарешті отримав свою дозу, хоч це й звучить, як кліше. 

Але Ніколь і не просила серйозних стосунків. І її, здається, все цілком влаштовує, тож... Ще зовсім трохи і я дізнаюся всі її секрети. Пізнаю її в усіх сенсах цього слова.

Коли завершився робочий день, я вже планував забрати свою кралю і відправитися додому. Проте її на робочому місці не виявилося.

- А де Ніколь? - спитав у якогось випадкового працівника юр.відділу, що трапився мені саме вчасно.

- Щойно вийшла. Була схвильованою, - максимально спокійно відповів той, але я все одно помітив його реакцію на моє запитання. Отже, Павлик часу не втрачав даремно. Це так в його стилі.

Та зараз мені чхати. І на пліткарів, і на все на світі. Сподіваючись, що та мала впертюшка ще не втекла на таксі, я поспішив до виходу. 

Але її вже не було. Таки втекла.

Ох вже ці кішки-мишки. Нічого не залишалося, окрім як теж поїхати додому, сподіваючись, що вона вже буде там. Дорогою знову скупився в супермаркеті, бажаючи провести вечір за якимсь фільмом, а не приготуванням їжі.

Проте, коли увійшов до квартири, несподівано виявив, що в ній нікого нема. Більше того, скидалося на те, що Ніколь тут і не з'являлася. А де ж вона тоді досі?