Глава 13

 Северин

Всі очікування були варті цієї ночі. Те, що між нами відбулося, було ніби й звичним, але водночас чимось абсолютно унікальним. Я почувався на вершині Олімпу, бо було між нами щось таке, чого я не міг передати словами. Якась дивовижна хімія, іскри, полум'я, безумність. І в хаосі сплетіння тіл та емоцій мені вперше за всі останні роки було не байдуже. І ця небайдужість змушує моє серце битися. 

Щось схоже на це я відчував дуже й дуже давно. Певно, в іншому житті. А може й ні. Я вже вічність як витер зі своєї пам'яті того Северина... Йому на зміну прийшов новий. Той, який ніколи не зважає на думку інших. Якому чхати на всіх. Для якого жінки - іграшки, а багато чоловіків - інструменти для досягнення своєї мети. Бізнес-партнери, працівники... Їх я теж не сприймав аж надто серйозно.

Але зараз, коли Ніколь лежить в моїх обіймах після нашої бурхливої ночі, я ловлю себе на думці, що помилявся.

Помилявся з приводу неї. З приводу того, що однієї ночі мені буде достатньо. Зараз я розумію, що не готовий прощатися з абсолютно новою гранню чуттєвості, яка так несподівано відкрилася в мені. Я хочу ще. Хочу пізнавати її і себе. Відкривати нові горизонти. Досліджувати.

Мені її надто мало. І тому я не можу відпустити Ніколь, тому вона житиме в мене аж поки питання з її житлом не владнається. Все вже вирішено мною і я неодмінно доведу своє рішення до її відому, але пізніше. Якось потім. Бо зараз я просто хочу лежати, слухати биття її серця, відчувати шовковисту шкіру і насолоджуватися нашою близькістю, хоч і визнати реальність своєї раптової ніжності мені важко. Та я почуваюся... майже щасливим. Хоч це й для мене не характерно.

Розумію, що вже зранку стану собою звичайним і Ніколь перетвориться для мене на звичайну іграшку, як було й раніше. Але сьогодні, зараз, я притискаю її до свого тіла сильніше і провалююся в глибокий сон.

Ранок зустрічає будильником і яскравим сонячним промінням, що ллється з вікна. Неохоче вимикаю набридливу мелодію і жмурюся. На моєму плечі потягається юристка. Її волосся на моєму плечі, шиї, обличчі, подушці... всюди. Але, на диво, це не дратує. Мені лише хочеться покарати її по-особливому.

- Доброго ранку, - всміхаюся, прибираючи рукою шевелюру білявки. - Як спалося?

- Ти хропів, як трактор, - морщиться дівчина і швидко вибирається з моїх обіймів. Бачу, що почувається вона незручно і приховує це за маскою гніву.

- Звуки справжнього чоловіка, - настрій у мене відмінний. І хоч я сумніваюся в правдивості того твердження, та все ж мені весело і тому не сперечаюся.

- Я не виспалася через ті твої звуки...

- От і я ж про те. Справжній чоловік і не повинен давати спати, - усміхнувся я. - Куди так поспішаєш? - спостерігаю за дівчиною. Вона прикривається одягом і тікає з ліжка.

- В душ, - тихо відповідає і зникає. За хвилину з ванної чується плескіт води. Я тягнуся за телефоном, а тоді за звичкою перевіряю вхідні листи. Прокинувся, отже, робочий день розпочато. Там рутинні звіти і кілька більш-менш важливих справ, які потребують вирішення.

- Сьогодні в офісі буде гаряче, - заявляю дівчині, коли вона виходить з душу. - Не так, як вчора вночі, та роботи буде багато.

- Чудово. Чим більше, тим краще. Зроблю каву, - відповідає вона і спішить на кухню, а я усміхаюся і заходжу в душ.

Що ж, Ніколь,сподіваєшся забути про все за роботою? Не вийде. Ввечері я тобі знову нагадаю про те, що сталося і станеться знову.

Після водних процедур іду на кухню. Там, при повному параді на мене вже чекає Ніколь. Все ж щось таки з її строгих костюмчиків вціліло, бо зараз на дівчині спідниця-олівець, що чудово облягає її попку, акцентуючи на ній майже всю мою увагу. Сірий низ чудово поєднується з білим верхом - блузою, застібнутою на всі, окрім одного верхнього гудзика, з легкою мережкою на рукавах. Складається враження, що вона не юристка, а сувора вчителька, яка ставитиме мені двійки. Але для мене навіть цей прикид не виглядає скучно. Фантазія одразу малює ідеї для рольових ігор і я з великими зусиллями стримуюся, щоб не розпочати їх прямо зараз. Сказати чесно, начхати на все і замкнутися з нею в квартирі, де моя маленька світловолоса заноза належатиме лише мені, хочеться несамовито. Але... Доводиться нагадати собі, що насамперед я не бісів ловелас, а бізнесмен. І справи на фірмі значно важливіші шурів-амурів. Тим паче мені належатиме ціла ніч.

Тож обмежуюся тим, що ляскаю дівчину по апетитних сідницях і займаю свій стілець. 

- Северине, - вона дивиться на мене з-під лоба. Явно не задоволена чимось. Надпиває чорну, як ніч, каву зі своєї чашки.

- Смачного, - усміхаюся їй.

- Я вже поїла. Тобі смачного. Візьму плащ і сумочку... - поклавши чашку в раковину, планує втекти, але я перехоплюю її і тягну до себе. Мить - і Ніколь опиняється на моїх колінах.

- Северине, ми вже запізнюємося, - бурчить до мене.

- Якщо керівництво не поспішає, то й ти можеш розслабитися, - відповідаю їй. - Ти крім цієї чорної бурди нічого не їла, гадаю. Поснідай нормально.

- Я не голодна.

- А я голодний. І якщо ти не поїси прямо зараз, я почну втамовувати свій голод. І тоді вже точно ніхто нікуди не піде.

- Тобі ж гірше. В офісі повно роботи, - хмикає краля.

- Не вовк. В ліс не втече, - всміхаюся і легенько торкаюся язиком її шиї, граційної і елегантної. - То що?

Ніколь зітхає і тягнеться до тарілки з учорашнім м'ясом по-французьки, а я відпускаю її, щоб сіла на стільчик поруч.

- Не поспішай. Мені потрібно, щоб у тебе були сили, - підморгую їй, але дівчина вдає, що не помічає.

А я весело всміхаюся. Вона кумедна, коли думає, що я справді поводитимуся так, наче нічого не сталося. Та пояснювати їй щось чи взагалі обговорювати не в моїх планах і не в моєму характері.

- Щастя, що я працюю в тебе юристом, а не вантажником. Бо тоді, вважаю, ти б змусив мене з'їсти ціле відро.