Глава 12

Северин

Вона сідає в авто і мовчить, а я натискаю на педаль газу, збільшуючи швидкість. Зараз я не думаю про те, що везу Ніколь додому і як цією ситуацією можна скористатися. Мене цікавить лише таємничий підпал і сцена на вулиці. Ще одна таємниця в копілку. Авжеж, дорогою я нічого в неї не запитую. Їй банально не до того, щоб щось пояснювати. Розумію, що дівчина шокована і стривожена. Намірів над нею знущатися в мене нема. Тож дорогу до моєї квартири долаємо мовчки. Я негучно вмикаю музику і це трохи розслабляє. Навіть Ніколь. Дивлячись на неї, помічаю, що вона вже не така зажурена. Тепер радше втомлена. Ще б пак, нерви вимотують організм. Тим паче стрес.

Так само в тиші підіймаємося до квартири. Поки відмикаю замок, дівчина знову напружується і нервово поправляє зачіску. Я усміхаюся і відчиняю двері:

- Ласкаво прошу. Почувайся як вдома.

- І не забувай, що в гостях, так? - у відповідь жартує вона і переступає поріг так, наче проходить у якийсь магічний портал - затамувавши подих. Я заношу її сумку зі скромними пожитками, думаючи про те, що це ж всі її оті ділові костюмчики згоріли. Може тепер обере собі гардероб сексуальніший, відповідно до нової ролі. Все одно всі тепер вважають її моєю коханкою, тож чому б не милувати око шефа? Слід буде виписати їй допомогу, на такі екстрені випадки в житті працівників в компанії є запланований розділ бюджету. 

Я скидаю пальто, роззуваюся і помічаю, що Ніколь все ще тупцяється біля шафи, хоча своє верхнє вона вже залишила на вішалці.

- Заходь, не соромся. Ти ж уже тут не вперше, - всміхаюся я і впевнено несу її сумку до гостьової кімнати. - Тут ти зможеш відпочити, - пояснюю білявці. 

- Дякую, - в її голосі чи не вперше лунає справжня вдячність. Навіть дивно чути. Я вже більше звик до сарказму.

- Якщо щось потрібно, моя кімната навпроти, - підморгнувши, уточнив їй.

- Дякую. Але навряд ця інформація мені знадобиться, - парирує юристка.

- Не поспішай. Хтозна, що доля нам готує? - я заходжу до кімнати і сідаю на диван, що стоїть біля великого вікна. - Ну як ти? Трохи заспокоїлася? 

Ніколь видихнула і присіла неподалік, схилившись обличчям на свої руки.

- Так. Хоча все ще шокована. Не можу збагнути, як таке могло статися? Впевнена, річ у старій проводці! 

- Це поширена причина займання, - погоджуюсь я, а тоді переводжу погляд на дівчину. - Що ж, якщо тобі краще, може поясниш той інцидент на вулиці?

Ніколь знову напружується. Здається, вона стає ще бліднішою, ніж була. Переводить на мене миготливий погляд, а тоді миттю ховає очі.

- Прошу, не зараз. Мені й самій потрібно все осмислити. Я просто не здатна пояснити щось, коли в мене нема жодної адекватної думки. Можна я просто трохи полежу і зберуся з силами?

Прохання, авжеж, логічне, але я невдоволений. Здається, це лише привід, щоб відтягнути мить зізнань. Дивно те, що вона не хоче попросити захисту, якщо має якісь проблеми. Так, ніби то якісь секрети від мене. Очевидно ж, що в її житті щось відбувається і підтримки когось сильнішого за неї саму їй годі чекати. Навіть стосунки з ріднею на ножах, інакше вона швидше поїхала б до батьків, аніж до мене. Та й не про них згадала спершу, а про якусь подругу. І брат її той, з яким я тоді ледь не побився, виглядав не таким, що відповідає рівню Ніколь. Все ж вона вродлива ділова леді, а той скидався на якогось волоцюгу.

- Сподіваюся, до вечора тобі вистачить часу, щоб зібратися з думками? - спокійно питаю я.

- Можливо, та не факт. Стрес дуже сильний. Хочу подрімати.

- Подрімай. Прийми душ. Ти знаєш, де ванна кімната. Я повернуся після завершення робочого дня. Тоді й поговоримо і ти мені все розповісиш, - даю зрозуміти, що здаватися не маю намірів. Мені необхідно знати правду. І краще я б почув її від самої Ніколь.

- Ви їдете в офіс? - чомусь вона дивується.

- Так. На вечір у мене важлива зустріч. Не можу пропускати, - і це щира правда. Сьогодні дійсно о шостій годині в офіс має завітати Курдельський, щоб обговорити можливу співпрацю. Якщо все вдасться, це буде класна можливість для розширення в майбутньому.

- Можливо, мені варто поїхати теж? Якщо ця зустріч така важлива, то я маю там бути, - в її голосі лунає несподіваний азарт. Так,ніби справді боїться пропустити важливе підписання.

- Цього разу обійдемося без тебе. Потім відпрацюєш, - підморгую. Думаю, вона зрозуміла, як двозначно пролунала ця фраза.

- То візьміть папери з собою, я ввечері їх подивлюся.

- Думаю, сьогодні тобі не до того. Залиши свою жагу до праці на інший день. А зараз відпочивай.

Я встаю і впевнено покидаю кімнату, а потім і квартиру. Мені справді треба на роботу, але мої думки залишаються тут, разом з Ніколь. Правду кажуть, що в дівчині має бути загадка. І чим вона цікавіша, тим привабливішою здається й дівчина. 

Відчуваю, що мене несамовито тягне назад додому. Ніби дивне відчуття неспокою лягає на серце. І це зовсім не тому, що я недовіряю їй. Радше я непокоюся саме за неї. Її вміння знаходити всюди неприємності мене трохи дивує і часом лякає. Враження, що варто мені лише відвернутися, як вона втрапить в нову халепу.

Мене не має це турбувати. Проте турбує. Мало розумію себе, але відпустити думки про неї просто не можу. Навіть тоді, коли Курдельський вже чекає в передпокої, я згадую про Ніколь і серджуся. На неї, бо не дає мені спокою. Бо реально чіпляє. На себе, бо це взагалі якась тупість. На цілий світ.

Ігор Дмитрович зібраний і серйозний. Я стараюся відповідати й повністю перемкнутися на робочі моменти. Я ж не хлопчик, щоб жертвувати роботою через спідницю. Вистачить уже, що з Марціновським все полетіло шкереберть через Ніколь.

На диво, все складається дуже успішно. Про договір домовлено. Руки потиснули, а далі залишилися лише дрібниці - складання договору нашими юристами. Курдельський лояльний і сам пропонує вигідні умови. А я задоволений і в чудовому настрої. Нарешті успіх повернувся.