Глава 11

Северин

Я навіть і сам не знав, для чого везу її в ресторан. Турбота про підлеглих в моєму розумінні має бути дещо інша. І не в тому проявлятися. Скажімо, за хорошу працю є система бонусів. За погану - догана, штраф. А спільний не діловий обід не входить ні туди, ні туди. А проте я знаходжу в інтернеті адресу найближчого ресторану китайської кухні і замовляє столик. Чомусь думав, що вона обере італійську. Проте я не розчарований. Її цікаво пізнавати. Майже запевняю себе в тому, що я роблю це лише для того, щоб розгадати її таємниці. Я граю в котики-мишки з Ніколь і для того потрібні якісь рішучі дії. Нам треба зблизитися, аби вона відкрила свої таємниці. 

За кілька кварталів ще здалеку бачу неонову вивіску потрібного нам закладу. Парковка майже переповнена, але я знаходжу місце, де залишити авто, щоб швидко добратися всередину. Надворі все ще моросить, але такої зливи, як зранку, на щастя, нема. 

Та все ж я першим виходжу з авто і розкриваю парасольку. Так і підходжу до дверцят Ніколь і допомагаю їй вийти, подавши руку.

- Дякую, - стиха каже вона і теж виходить надвір, тісніше закутуючись у плащ. На мить відчуваю, що відпускати її руку мені не хочеться. Але все ж це не побачення, тож я ховаюся за звичним серйозним образом і лише допитливо поглядаю на дівчину. 

- Ви джентльмен, - коментує вона.

- Нічого особливого, - хмикаю я і веду Ніколь за собою до приміщення.

Там нас уже зустрічає усміхнена хостес у традиційній японській чеонгсам - вільній сукні, що має вирізи по бокам уздовж ніг. В її зачісці видніються квіти сакури, а сама господиня залу вітає нас традиційним привітанням і запрошує пройти до заброньованого нами столика. Розглянувшись, помічаю неймовірно автентичний японський стиль. Тут і малюнки на стінах, які розповідають про мальовничу природу. І унікальний одяг на всіх працівниках закладу. І неповторні аромати.

Ми сідаємо на крісла-подушки перед невисоким столиком і беремо до рук меню. І поки я вивчаю знайомі й не дуже назви страв, Ніколь цікавить зовсім інше.

- До останнього думала, тут на нас чекатимуть ділові партнери.

- Які партнери? - піднімаю погляд поверх меню на дівчину.

- Ну, якісь такі, де потрібен мій професіоналізм для заключення вигідного контракту.

- Сьогодні ти вже раз показала професіоналізм. Краще обирай страви.

- Овочевий суп-місо і на десерт моті, будь ласка, - швидко визначилася з вибором дівчина і знову звернулася до мене. - То ми будемо лише вдвох? 

- А мені сябу-сябу і ваші фірмові суші. І чізкейк, прошу, - замовив я. А тоді теж поглянув на юристку. - А в чім річ? Щось бентежить?

- Не хвилюєшся, що скажуть, наче ти завів роман на роботі? - вона чарівно і якось навіть кокетливо всміхнулася.

- Ну, радше скажуть, що я прилаштував коханку, - тепер всміхатися була моя черга. - Але ні. Я нічого не боюся, якщо ти ще не зрозуміла.

- Тут красиво, - вона окинула поглядом залу. Людей було багато, проте зберігалася якась особлива атмосфера затишку. Звучала приємна музика, що теж лише доповнювала цілісну картину закладу.

- Побачимо, чи смачно...

Поки наші страви готували, я вирішив розговорити дівчину. А почати треба з чогось нейтрального.

- Любиш японську кухню, отже? 

- Хто ж не любить суші? Але в них і крім цієї страви є достатньо дуже смачних страв.

- Тут не можу не погодитися, - кивнув я.

- Колись бували в Японії? - радше щоб не мовчати, аніж від цікавості спитала дівчина. 

- Ні, не мав нагоди, - зізнався я. - А ти?

- Теж. Але хотіла б. Я взагалі багато де хотіла б побувати, - всміхнулася вона.

- Справді? І де?

- В Італії найперше, - її голос став замріяним. Тема мені починала подобатися. - В Мілані, Венеції, Римі. Побачити Колізей.

- А ще? - відкривати її для себе було цікаво. Дивні почуття. Зазвичай я рідко я відчуваю задоволення від спілкування з будь-ким. Мене можна назвати далеким і холодним. Відстороненим. Людей я не люблю і не ціную. Так повелося давно. Розчарування, якими було сповнене дитинство і юність, залишили свій слід. Тепер я той, хто я є. І це незмінно. Але біля Ніколь мені буває цікаво. Вона інша. Якась нешаблонна. Може саме тому мені так кортить розгадати чому. Всі люди зібрані з одного конструктора і якщо хтось з них раптом виділяється, на те є причина. Ніщо не буває просто так.

- А ще Франція, звичайно, - тим часом продовжує мріяти юристка. 

- Ейфелева вежа? - скептично хмикаю. - Не дивно.

- Чого це? Занадто очікувано. Ну вибачте, - хмикає, бо не вдоволена моєю реакцією. А я справді здивований. І справді банально.

- Всі дівчата мріють про Париж, навіть не здогадуючись, наскільки їхні очікування перевершують реальність. 

- Місто парфумів і столиця моди, - зазначає вона.

- Місто бруду, ти хотіла сказати? О, розповісти чому там так маніакально бризкали парфумами? Щоб елементарно перебити сморід, - діалог стає бурхливим. Ніколь буквально кипить емоціями.

- З тобою неможливо розмовляти! - вигукує вона, не збагнувши, що перейшла на "ти". - Сам то хоч раз там був?

- Був і не раз. Повір, ти залишишся розчарованою, - всміхаюся. - Ще Єлисейські поля варті твого часу. Але та розрекламована Ейфелева вежа, про яку лише всі й говорять, в оточенні... як би тобі сказати... не туристів і не місцевих... Може сама здогадаєшся, тебе сильно шокує.

- Знаєте, Северине Олександровичу, кожен бачить те, чим наповнений всередині. Мухи, наприклад, скрізь бачать лайно. А бджоли - квіти, - видала вона.

- Он як? - це мене розпалило. Такого я не очікував.

- Саме так, - хмикнула дівчина.

- Тоді добре, бджілко. Якщо ти протримаєшся до кінця випробувального терміну на роботі, я зроблю тобі подарунок - звожу на вихідні в Париж. Це буде коротка екскурсія до твоєї омріяної вежі. Запевняю, я буду уважно стежити за твоїми емоціями. І ти не зможеш повторити мені це, що сказала тут, вже там, біля її підніжжя. Побачимо тоді про мух і бджіл, - з чого б раптом мені везти її в Париж? Вже за мить я зрозумів, що й сам себе мало тямив. Це було спонтанне рішення. Але слів назад не повернеш. Та й вона всеодно не протримається стільки, тож чхати. А якщо й протримається, то за цю поїздку вона мені відпрацює в найприємнішому сенсі цього слова.