Глава 10

Северин

Ненавиджу ті випадки, коли щось йде не по-моєму і я нічого не можу з цим вдіяти. Ось взяти б до прикладу сьогоднішню ситуацію. Нещасний випадок. Вже лише цих два слова нервують. Тому, коли до мене зателефонували з заводу і повідомили про інцидент, я з усієї сили гупнув кулаком в стіл і смачно вилаявся.

Основна цінність - це людське життя. Чи треба тут казати щось ще? І всюди ж висять інструкції, щомісяця працівникам повторюють правила безпеки, в штаті навмисно коуч з обж числиться. І всі працівники раз у три місяці здають щось типу іспитів. Європейські стандарти в дії.

І що ми маємо? Довбаний нещасний випадок!

І це ще пощастило, що не з летальним кінцем. Проте травма двох рук серйозна. В результаті швидка забрала одного з найпрацьовитіших робітників. Компанія влетіла на крупненьку суму, бо ми маємо виплачувати йому лікарняне, а очевидно, що це затягнеться. То ще крім того всього нам тепер слід чекати перевірок. Бо коли на підприємстві стається трагедія, це можна сказати за щастя для всіх інспектуючих органів - їм хліба не дай, аби лиш мозок винести. І, звичайно, можна домовитися, але це теж кругленька сума. Одним словом проблем тепер замало не буде.

Настрій у мене кепський. Коли ми з Ніколь прийшли на завод, швидка вже поїхала, та проте всюди творився хаос. На емоціях робочі ще не стають до станків, натомість збираються купками, щоб охати та ахати про подію, очевидцями якої стали. Прибиральниці метушаться, прибирати, поки не приїхала комісія, їм не можна, а готуватися - запросто. Атмосфера вельми напружена.

Роман зустрічає нас біля входу з уже підготовленими паперами. Люди в моїй команді всі такі: зібрані, відповідальні, працьовиті, стресостійкі. Саме за такими критеріями ми й відбираємо працівників.

Тож зараз час випробувати на наявність таких рис Ніколь. Не те, щоб мені була потрібна її думка професіонала. Радше мені цікаво, чи справді вона такий професіонал.

Дівчина нервує, тим помітно виділяється з команди. Її емоції проявляються в закусуванні вуст і посмикуванні свого одягу, наче боїться, що ідеальний костюмчик сидить на точеній фігурці вже не так гарно, як зранку.

- Ось все, що я встиг. Поки ще ці не приїхали, - він киває в сторону дверей, з яких точно скоро має з'явитися перша колона інспекторів. Про нещасні випадки на підприємстві одразу стає всім відомо і поліція має перевірити (для галочки, авжеж), що все сталося справді випадково, а не це був злісний замах на вбивство. Ну і чи в нас прийняті всі міри безпеки.

- Ніколь батьківна, поглянь папери, будь ласкава, - прошу я, вручаючи дівчині теку, яку ще щойно тримав Роман. Краля мружиться і вглядається в літери. А я чекаю, прискіпливо слідкуючи за її багатогранними емоціями.

- Як ви вважаєте, оформлено правильно? - Роман не витримує тиші першим. 

- Я ще недочитала, але поки все цілком так... - не дуже впевнено відповідає вона. А я вирішую сплутати карти, щоб перевірити дівчину. Щастить, що Роман лише вийшов з відпустки і для Ніколь він незнайомець.

- Будь уважною там. Роман на випробувальному терміні в нас, в нього немає такого видатного досвіду роботи, як у тебе. Він може щось наплутати в такій делікатній справі. Тож якщо щось буде не так, відповідатимеш ти, Ніколь, - поглядом прошу працівника прибрати з його обличчя цей вираз здивування, яке межує ледь не з обуренням. Благо, Роман все розуміє і заспокоюється. А ось керівниця юр.відділення навпаки червоніє.

- Я зрозуміла. В такому разі я піду в свій кабінет і там спокійно все перевірю та допрацюю в разі чого, - просить вона.

- Це погана ідея. Нам треба бути тут, адже з хвилини на хвилину приїде поліція. Потрібно, щоб з паперами був порядок.

Ніколь червоніє. Якось дуже невпевнено озирається навколо, ніби шукаючи якогось порятунку. Але не знаходить його і знову опускає очі в папери, перегортуючи сторінки то вперед, то назад.

- Щось не так? - тихо питає Роман. - Ви виглядаєте не дуже... Захворіли?

- Ні... Просто душно... - відповідає дівчина. Саме в цю мить до мене підходить один з працівників - Олег.

- Северине Олександровичу, приїхали гості, - промовив він.

- Хто це там? - злякано спитала Ніколь.

- Представники поліції, - побачивши групу людей, що наближалася, пояснив я.

- Северине Олександровичу, не можу сказати вам "добрий день", - привітався зі мною коп. - Ви вже створили комісію служби охорони праці?

- Наша головна юристка готує відповідні папери. Можете ознайомитися...

- Що в вас тут сталося? Спершу показуйте місце трагедії... 

- Прошу, - жестом руки я запросив панство пройти з нами. - Тут нічого не чіпали. 

- Все правильно, - каже коп і оглядає краплі крові на обладнанні. Працівники починають розповідати, як все сталося. А я повертаюся до Ніколь.

- Ти все перевірила? Все правильно?

- Літери стрибають... Щось мені недобре, - каже дівчина.

- Не нервуй, - відповідаю їй. - Мені треба, щоб ти зараз швидко все перевірила і сказала своє слово. Я не можу довіряти Роману. Інші юристи зайняті. Та й нащо інші, коли тут керівник відділу. Ти ж не даремно на такій посаді, це твій обов'язок, - шиплю їй, скоса поглядаючи на членів комісії. Ніколь жваво киває.

- Дайте ваші звіти, я ознайомлюся, - просить поліціянт. Я повертаюся до дівчини, а вона розгублено поглядає на кров, що блищала на підлозі.

Далі сталося те, чого я ніяк не уявляв. Білявка закотила очі, а потім картинно, як і кіно, почала хилитися, хилитися, хилитися. Ще мить - і впала б. Якось несвідомо я підхопив її на руки, а папери, мов білі чайки, полетіли на підлогу. 

Хтось крикнув, що потрібен нашатир. За мить сюди бігли з аптечкою. А я так і тримав дівчину в обіймах. І відпускати її мені не хотілося. Тож коли довелося її перенести в куточок для відпочинку працівників і покласти на диван, я навіть відчув легке незадоволення.

- Надто чуттєва ваша юристка. Хай допрацьовує папери в кабінеті, як прийде до тями, - прокоментував коп. Я ж відійшов від дивану і спостерігав за тим, як її приводять до свідомості. Ну що сьогодні за день?