Глава 7

Северин

Торкатись Ніколь все одно що гратись з вогнем. Вона мене дико заводить. Зазвичай жінки намагаються мені догодити. В принципі я спеціально обираю непроблемних дівчат. Навіть, якщо моя обраниця гостра на язичок, я завжди вмію перенаправити її агресію в горизонтальну площину. Але Ніколь це щось інше. Поки не можна розгадати, що в її голові, але очевидно, що вона грає зі мною свою гру. 

Вчора вішалась на шию і була на все готова. Сьогодні - сама холодність. Невже не розуміє, що я не приймаю такі правила гри? 

І за це мені дуже хочеться її покарати. 

Стискаю її талію, жадібно споглядаю звабливі груди, що виглядають у вирізі. Вчора мені довелось її переодягати. Тож ніби нічого нового не побачив. Але відреагував як школяр, якому вперше показали порно. Кров закипіла. 

Розумію, що якщо не поцілую бестію, то просто рознесу квартиру на уламки. 

Від поцілунку нас відділяють лише кілька міліметрів. Очі у Ніколь стають немов два озера, які зачаровують мене своєю глибиною. 

В цю мить телефон у моїй руці починає дико верещати. Я вже давно забувся про дурний шматок пластику. Але тепер кидаю погляд на екран. Знову той же “Максимович”. 

- Відповідай, - відпускаючи Ніколь, кажу я. 

- Відійди! - вона важко дихає. 

- Ні. Я хочу послухати. Тобі ж немає чого приховувати? 

- Авжеж немає! Це лише сантехніки! - вона відступає від мене на крок. І підносить телефон до вуха. - Добрий день! Перепрошую, що змусила чекати. Я скоро буду вдома, ви можете поки що зайнятись квартирою поверхом нижче! - на одному подиху тараторить дівчина. Здається, її співрозмовник навіть не встиг слово сказати. А вона похапцем відбиває виклик. 

- Поганий спектакль, - кажу їй. 

- У тебе параноя? - дівчина щільніше замотується в порвану сорочку. Ловлю себе на думці, що мені дуже подобається,як вона виглядає в моєму одязі. Та клянусь, без одягу вона б мені подобалась ще більше. Навіть незважаючи на те, що Ніколь щось від мене приховує, я все одно її хочу. Парадокс. - у мене чудово розвинута інтуїція, - відповідаю дівчині. - І я відчуваю, що тут щось не те. 

- Я хочу переодягнутись, - замість продовжувати дискусію, Ніколь змінює тему. - Де мій одяг? 

- Я викинув його. Ти на нього пускала слину, коли заснула на килимку у ванній. 

З задоволенням відмічаю, як у дівчини виступили червоні плями на щоках. Нарешті щось щире. І це - сором. І мені подобається ця її емоція. Знову хочеться притиснути до стіни й почати цілувати. Поки не червонітиме вже від збудження. 

- І як мені їхати додому? В ось цьому? - вона розводить руками. Але перехопивши мій погляд, миттю повертає руки на попереднє місце. 

- У мене вдосталь сорочок, щоб ти обрала собі якусь іншу, - хмикаю я. 

- Я думала, ти мільйонер і у тебе знайдуться гроші, щоб купити мені новий одяг, - з викликом відповідає дівчина. 

- А не багато хочеш? Я ще не отримав від тебе і одного відсотку бажаного, щоб робити тобі подарунки. 

- Ще й жадібний. Просто прекрасно, - вона отруйно усміхається. А мене злить цей тон. 

Хоча треба зізнатись, викидаючи її рамтя в смітник я і розраховував, що поставлю дівчину в незручне становище. Треба ж було якось відплатити за те, що позбавила мене сексу. 

- Я нічого не шкодую для покірних! - різко відповідаю дівчині. Але відразу розумію. що загнав себе в капкан. Вона посміхається з ще більшим сарказмом:

- Тобто на сильних жінок у тебе духу не вистачає? Я розчарована.

- А де тут сильні жінки? - демонстративно озираюсь. - Я бачу тільки дівчисько в порваній сорочці, яке хамить своєму директору. 

- І обов’язок директора видавати уніформу працівникам, а не займатись шкідництвом і нищити їх костюми! - відповідає НІколь. 

От же ж зараза. Але ця перепалка раптово змінює мою злість на веселощі. Так дивно поруч з нею ніколи не втямиш, як себе поводити. Як я відрегую на наступні слова - почну гніватись, розсміюсь чи знову захочу поцілувати. Це додає особливого смаку спілкуванню з юристкою. Ніби вона привносить свіжі ноти. А отже допоки Ніколь мене тішить своєю неадекватністю, відпускати її від себе я не маю жодного бажання. 

- Гаразд, твоя взяла. Зараз поїдемо в бутик і купимо тобі одяг, - кажу нарешті. Насправді подивитись як вона в такому вигляді буде купувати щось в магазині дуже цікаво. 

- Навіщо кудись їхати, якщо можна замовити в інтернеті? - розсудливо відповідає дівчина. 

- Тому що це буде цікаво, - відповідаю я. 

- Отже знайшов собі клоуна? - вона все миттю розуміє. Між тонких брівок з'являється складка. 

- Ти сама ставиш себе в таке становище, - розводжу руками. 

- Тут ти маєш рацію, - несподівано відповідає вона. І в цих словах вловлюється якийсь натяк на таємницю. Щось, що я не знаю. ДІвчина тре скроні, і йде на кухню. - Що ж, якщо іншого одягу немає, доведеться позичити у тебе ще одну сорочку. Розваги не буде, Северине. Тому, що життя це не театр. 

- Як мило з твого боку згадати про це, - відповідаю. - Може ще пригадаєш, що контракт з Марциновським зірвався? І через кого б це? 

- Через тебе? - спокійно каже вона. 

- Авжеж! - плескаю в долоні. - Браво! Ти просто майстер скидати відповідальність! 

- У мене брат хворий. - невпопад відповідає дівчина. - А ти тут намагаєшся навішати на мене свої проблеми. 

Дивиться при цьому на екран телефону. Я помічаю, що там відкрита СМС. Хочеться знову забрати телефон і прочитати всі її таємниці. І взагалі вигляд дівчини викликає співчуття. Вона за мить втратила свою зухвалість. Сидить тепер, як кішка, яку вкинули у воду. 

І звідкілясь береться бажання пригорнути дівчину до грудей. Захистити. Навіть від самого себе. Від свого нестерпного характеру і тотальної недовіри. 

Розумом я усвідомлюю, що ситуація з Вадимом Марциновським просто погана. Він виявився покидьком, а я незрозуміло з якого дива збісився. От і втратив контроль. І контракт. І чи винна  у тому Ніколь - авжеж ні. Але почуттями я перебуваю в зовсім іншому вимірі. Там я все ще дратуюсь від однієї думки, що Ніколь замість мого ліжка могла опинитись у ліжку Вадима. І навіть те, що між нами цієї ночі нічого не сталось не сильно й допікає. У мене ще буде можливість посмакувати її принадами. Тепер вона точно нікуди від мене не подінеться! Я прийняв таке рішення.