Глава 6

Ніколь

Як же мене жахливо розвезло. Треба було хоч поїсти в тому ресторані. Але я втомлена і зла була налаштована спекатись Марціновського якнайшвидше. І можливо мені б це вдалось, аби не з'явився немов чорт з скрині Северин. Якого біса він приперся в “Велюр”? 

Контролювати себе п'яною було неймовірно важко. Але з якогось дива здалось, що саме час провернути фокус з універу. Завести і не дати. Звісно, в моїй голові говорило лише вино. І незавершена ситуація з юності. Мені так хотілось, щоб він сьогодні відчув на собі все те, що я пережила тоді. Дике збудження, бажання володіти мною, щоб повірив, що я згодна на все. А потім жорстоко його кинути. Злим. Незадоволеним. Збити з пантелику! 

В своїй уяві я вже малювала як він буде психувати і пити віскі на самоті, намагаючись вгамувати дике бажання. 

Тож без зайвих церемоній лізу на переднє сидіння і починаю гладити чоловіче стегно. Але все йде не за планом. ВІн спочатку зупиняється і палко мене цілує. Але потім - пристібає мене і тисне на газ. Бачу, як його красивих губ торкається хижа посмішка. Що він задумав? Добре, що мені це не  так і важливо. Чомусь поруч з ним я відчуваю себе в повній безпеці. Оманливе відчуття. Але так хочеться хоч на мить в це повірити. 

Розумію, що знову ледве не заганяю себе в пастку. Северин зосереджено жене автомобіль. І навіть п'яна усвідомлюю - швидкість ми перевищуємо. Але страху немає. Є якийсь кураж. Те, що  я давно заброняла собі відчувати - драйв. Кручу магнітолу, налаштовуючи хвилю радіо на якусь веселу хвилю. Щоб нічне місто, яке миготить за вікном, швидкість і чоловік, який пахне так смачно, що хочеться його з'їсти, отримали власний саундтрек. В цю мить я відчуваю себе ледве не богинею. 

- Приїхали, - каже Акімов. Розумію, що ми на підземній парковці. 

- Нарешті, - посилаю йому бісики очима. І для вірності - повітряний поцілунок. 

- Ти прямо неймовірно грайлива сьогодні.

- Все для тебе, строгий бос, - посміхаюсь, і недбало застібаю гудзик на блузці. Він жадібно слідкує за жестом моїх рук. Наче я не одягаюсь, а роздягаюсь. - Пограємо сьогодні в “секретарку”? - підморгую чоловіку. 

Виходжу з машини. Несподівано підлога підступно хитається під ногами. Тож вимушена вхопитись за дверцята і весело хіхікати. Ситуація, де я ледве не ламаю підбори це ж смішно. 

- Ти геть п'яна? - дивується Северин. Бачу як пролягає складка між його брів. Здається, йому не дуже подобається ситуація. 

- Що ти, - відповідаю посміхаючись. - Я якраз дійшла до кондиції. 

- Ну-ну, - він підхоплює мене під руку. Це дуже доречний жест - йти мені заважають високі підбори. 

Ледве опинившись в ліфті вже не стримую свої бажання. Мені так хочеться потертись до нього тілом. Як тій кішці. Це хворобливе бажання, яке колись зводило мене  з розуму.  Обіймаю чоловіка за шию. Проводжу руками по волоссю - прохолодне і шовковисте. Таке приємне. Значно коротше, ніж було у юності. Так, що короткий їжак на потилиці коле в долоню. Але від цього дотику розсипаються шкірою іскри. І осідають на моїй шкірі. Всотуються, запалюють низ живота. 

- Потерпи, - відповідає Северин. Але всупереч сказаному, обіймає мене за талію і притискає до себе. Так міцно, що мої ребра ледве не тріщать. В очах темніє від цієї близькості. Він торкається носом в ямку між моєю шиєю і плечем. Втягує повітря. Цілує там до лоскоку. Перебирається до моїх губ. 

Я розчиняюсь в цьому поцілунку. Це настільки прекрасно, що мені хочеться аби пестощі тривали і тривали. Його язик грається з моїм. Дихати вже немає чим. Перед очима зірочки і кола. А тіло палає від бажання. Ніколи і ні з ким я не відчувала таку гамму збудження. 

Ліфт різко зупиняється. Від поштовху всі мої нутрощі перевертаються. І я відчуваю - катастрофа близько. Мене починає нудити. 

- Стривай, - упираюсь руками Северину в груди. Мені треба ковток свіжого повітря. - Де у тебе ванна? - озираюсь, не помічаючи красу передпокою пентхаусу. Все про що я мрію - усамітнитись і поплескати на обличчя водою. 

З моїм організмом коїться щось жахливе. В очах двоїться. Думки плутаються. Навіть руки  і ніс здається задерев'янілий і я перестаю їх відчувати. Лиш в животі крутиться важка грудка, яка ось-ось вирветься назовні. 

Від усвідомлення, що я така п'яна, що мене знудить прямо на мармурові кахлі під ноги Северину, я навіть на мить приходжу до тями. 

- Там, - чоловік вказує на двері далі коридором. 

- Дяк! - здавлено вичавлю я і ледве не біжу туди, гублячи туфлі. 

Ну вилита Попелюшка! Навіть істеричний смішок вирвався з горла, коли подумала з якою “грацією” я щойно втекла від свого принца. Встигаю я якраз вчасно, щоб закрити двері. Часу вже розбиратись що туалет, а що біде у мене немає. Припадаю до першого ліпшого білого чогось. 

Так соромно, гидко і гірко мені ще ніколи не було! 

Я вмиваюсь кілька разів, п'ю воду з пригоршні, але не наважуюсь вийти з ванної. Що він про мене подумає? Клеїлась, чіплялась, вдавала з себе богиню. І зрештою просто осоромилась від кількості випитого. 

Ще раз умиваюсь і з жахом помічаю своє відображення в широкому дзеркалі. Туш розмазалась, ніс червоний, волосся вологе і заплутане. Теж мені красуня! Ще і мокрі плями на блузці. Блузку я скидаю. 

Мене починає розбирати тремтіння, тож я накидаю на плечі рушник, щоб зігрітись. Той білий і пухнастий. І пахне чомусь Северином. Трусь до тканини щокою. Принаймні рушник мене не буде лаяти. І не кине в розпалі вечірки. 

- Ти там скоро? - чується з-за дверей. 

- Вже йду! - блін і голос захрип. Звучить як у старої ворони. 

Треба трішки прийти до тями. Я не можу продовжувати свою гру в такому вигляді. 

Я сідаю на килимок біля дверей. Ось зараз посиджу, заспокоюсь, вгамую шлунок. Потім почищу зуби, змию чорні кола з-під очей, може навіть в душ піду. Хоча роздягатись повністю в мої плани і не входить. Тож душ зараз відпадає. Я просто побуду на самоті. Відійду. А потім вийду і завершу почате.