Глава 4

Ніколь

Напевно, чого найбільше боїшся  в житті те і трапляється. Перед цією вечерею я страшенно нервувала, що мене хтось впізнає. Нехай Акімов в місті людина нова, і обзавестись зв'язками не встиг, але рано чи пізно кола його спілкування і кола спілкування Артура перетнуться. На жаль, сталось це аж занадто рано. 

Коли я була ще не на твердому підгрунті. 

Я увесь вечір відчувала на собі липкий погляд Вадима Марціновського. Ніби він прицінювався до мене. 

Зрештою не витримую - мало того, що Северин ввімкнув клоуна, і всіляко демонструє, що взяв мене з собою лиш для окраси, що не поліпшує мені настрій, так ще і Марціновський ледве не підстрибує на своєму стільці, щоб щось не ляпнути в мою адресу. Тож вирішую, що найкраще сходити провітрити голову. Поки не вибухнула і не зіпсувала все завдання. 

Але варто мені вийти на терасу, і підставити обличчя нічному повітрю, як Вадим біжить слідом. Його я хочу бачити найменше з усіх. 

- І як це розуміти? - вигинаючи брову, питає чоловік, перекриваючи мені шляхи до відступу. 

- Ви про що? - питаю у нього. сміливо дивлюсь в очі. Мені немає чого боятись. Він мені нічого не зробить. Принаймні я дуже на це сподіваюсь. 

- То ти з Артуром нерозлийвода, тепер з Акімовим, - пояснює Вадим. - Напевно, наш Северинчик не знає про твоє минуле? - клятий Марціновський по реакції мого тіла зчитує, що вдарив прямісінько в ціль. Хоч я і намагаюсь з усіх сил виглядати байдуже. 

- А вас це дуже обходить? - грубо питаю, щоб збити трохи пиху. - Дуже хочеться влізти в моє особисте життя? 

- Навіть не сумнівайся, - відповідає цей козел. - Ти ласий шматочок в мою колекцію, - його рот кривиться  в дуже не приємній посмішці. 

- Навіть Артур собі не дозволяв залицятись до мене, - відповідаю йому. - Тому що я не тільки вагіна на ніжках, і він міг це оцінити…

- А я не Артур, і перш за все в тобі мене цікавить саме секс, Ніколь, - присувається ближче. 

Яке ж воно гидке. Просто жах! 

- Ви обрали дуже невдалий спосіб добитись моєї прихильності, - відповідаю йому. 

- Он як? Ну давай спробуємо так як тобі подобається, я готовий потерпіти, - Марціновський змінює тактику. - Повечеряєш зі мною, скажімо, завтра? А я мовчатиму перед Северином…

- Повечеряти? - тягну умисно час. Чорт забирай, що йому відповідати? Шантаж це жахлива річ. Підасишся один раз і тобою маніпулюватимуть регулярно. Не можна цього допустити. Треба поставити Вадима на місце. Але як? Відмовлю йому прямо зараз і він побіжить до Акімова розповідати про те, хто я насправді. А там і з підробленими резюме не довго розібратись. 

- Я не впевнена, що хочу проводити час у вашій компанії! - нарешті вибираю чесність. Може зрозуміє, що він мені огидний, і відчепиться? Якому чоловіку приємно, коли його відштовхуються? Та Марціновський не з тих, хто рахується з такими дрібницями, як відсутність бажання у дами.

— То ти хочеш, аби я все розповів Северину? Я можу, ти знаєш, — пошепки питає він. 

— Ось ти де. А я почав хвилюватися. А що відбувається? — нарешті помічаю Северина, який стрімко наближається до нас. Очі у нього дуже злі. Але я невимовно йому рада. Сподіваюсь, що тепер Марціновський перестане мене домагатись. 

— Я вийшла подихати. Стало дуже спекотно, погано. 

— Я побачив, що їй погано і вирішив перевірити, — підхоплює гру Вадим. Отже, не готовий зливати свої карти одразу.  — Вона не хотіла казати тобі про свій стан, щоб не турбувати. Залишу вас одних.

Марціновський йде. А Северин займає його місце. Проте від контрасту відчуттів мені справді ледве не стає погано. Я таки перенервувала. Акімов тисне на мене своєю аурою. Кожна волосинка на тілі ніби наелекризована, стає дибки. Здається ще міліметр близькості і я почну іскрити. 

— Ну і? Що ти від мене приховуєш? - питає він інтимним голосом. Але  я бачу блиск сталі в очах. Не вірить, що ми з Марціновским просто розмовляли. Можливо навіть ревнує? Ця шалена надія сповнює груди. Якщо він закохається раніше, ніж я планувала - я отримаю джек-пот. Але сподіватись на почуття цього чурбака дерев’яного - це великий прорахунок. Радше його дратує, що якийсь чоловік посягає на його супутницю. 

- Гаразд, шеф, ви дуже проникливі, - облизуючи губу кажу я. - Від вас не приховати, що це були не прості люб'язності, - відповідаю я. 

- І що це було? 

- Марціновський робив мені непристойні пропозиції! - обурено відповідаю. А заодно створюю і відчуття конкуренції у Акімова. Нехай тепер біситься.  - Уявляєте? А знаєте чому? - переходжу в атаку. - Тому, що ви увесь вечір ставитесь до мене не як до спеціаліста, а як до собачки! 

- То чому ти намагалась це приховати? - не дає збити себе з вірного шляху допиту Северин. - Розповідала щось про самопочуття?

- Тому що у вас вигідний контракт може зірватись! І хто буде винний? Авжеж не ви такий увесь успішний і розумний! - додаю в голос драматизму. - Авжеж цапом відбувайлом стане Ніколь! 

- Тише, пташко, - він присувається ще ближче. - Я ціную те, як ти дбаєш про інтереси компанії. Але ти ж не підеш з ним на побачення заради контракту? 

- Заради своїх контрактів самі ходіть на побачення з такими ідіотами! - кладу руку йому на груди. Хочу відштовхнути перешкоду з дороги. Але зсунути з місця Северина все одно, що намагатись пересунути скелю. Суцільна гора м'язів і міці. 

Чоловік навпаки користується моментом і притискає мене до самих перил тераси. Пахне від нього карколомно. 

- Не поводьтесь як Марціновський, - слабко прошу я. “Бо  я можу і не витримати натиск”, - додаю подумки. Занадто багато відчуттів пробуджує ця близькість. В нутрощах наче квіти розквітають. Все лоскоче і наповнюється теплом. 

- Не дай Бог ти зараз мене дуриш, - схиляючись до вуха, шепоче Северин. 

І відступає. Сподіваюсь він вже зробив якісь висновки з своєї поведінки. 

Я відчуваю себе вичавленою після цього двобою. І це ще справжня гра навіть не почалась. Треба триматись. Не показувати свою невпевненість. І зателефонувати Артуру, щоб той щось зробив з Марціновським! В його інтересах захистити мене.