Глава 3

Ніколь

Робочий день нагадував спроби забрати у хлопчиків в пісочниці їх іграшки. За кожен договір на аудиті чи наказ на візуванні мені доводилось пріти. Поки витребуєш, поки розпитаєш, отримаєш пояснення - проходить ціла година. 

З усього цього я зрозуміла одне - хлопці з мого відділу категорично налаштовані проти мене. З великими зусиллями я десь на десять відсотків розібралась чим взагалі на поточний момент займається відділ. Тож навіть Артуру не було можливості позвітвати про щось суттєве. 

А запрошення на вечірку мене взагалі вибиває з колії. Там же можуть бути спільні знайомі! І як мені тоді себе поводити? Чортові чоловіки, що звикли тягати з собою жінок немов аксесуари! Як же я ненавиджу весь чоловічий рід! А особливо Северина. Це зло в квадраті. 

Проте колегам я свій паскудний настрій не показую. Навпаки, повертаюсь в кабінет з широкою посмішкою.

- Підготуйте мені досьє на сьогоднішню вечірку шефа!  - з порогу командую я. - З ким має бути зустріч, які активи і слабкі сторони власника! 

- Це ще навіщо? - фиркає Максим. В його очах навіть читаю погано прихований підозрілий вогник. 

- Тому що я маю супроводжувати шефа на цей захід! - відповідаю я. 

- У нього є вся інформація, - флегматично відповідає підлеглий. 

- А у мене немає! - заперечую. - І якщо я через вас буду непідготовлена і щось піде не так, повірте, я зроблю все, щоб посади втратили і ви, - набридло з ними церемонитись. Тим більше, що день я з ними провела не дарма. - Думаєш, я не помітила, що в договорі, який ти вичитував, Юро, ти пропустив в санкціях завищені відсотки? - насолоджуюсь його збентеженою пикою. І добиваю. - а скільки ще косяків ви допускаєте? - насправді вирваний з боєм договір встигли проаналізувати Артурові юристи. Тому я така впевнена в своїх словах. 

- Тому що багато всього! А нас лише двоє! - огризається колега. 

- Так може ви частину роботи віддасте мені, і самим же легше буде? 

Через півгодини мені нарешті дають потрібне досьє. І навіть пояснюють з якою метою буде вечірка. При цьому Максим трішки обурюється, що Северин бере саме мене. 

- Ти сильно не парся, Валеріївна, він тебе радше похвалитись перед чоловіками бере, ніж працювати, - бовкає цей телепень. Ніби я і сама не розумію. Але поки мене влаштовує ця ситуація. - Якби справді був потрібний юрист - взяв би нас. 

- Смішно б ви виглядали на шпильках і у вечірній сукні, - відповідаю їм. 

Хапаю документи, і мчу додому. На збори у мене всього лиш пару годин. Тож залетівши в квартиру, хутенько набираю ванну, а поки вода наповнюється, обираю сукню. Максимально строгу. Щоб не дай Боже Северин не придумав собі, що  я його зваблюю, і тим самим приписав собі перемогу. Я двічі одних і тих самих помилок не збираюсь повторювати. 

Багато років тому я була доступною. Я була готова заради нього на все. Занурюючись у воду, не можу втриматись від згадок того єдиного вечора, коли я пішла ва банк. Я бачила, що він вже на підпитку. І вирішила запросити його на танець. Це було дуже пристрасно. А я всіма силами демонструвала, що прагну подовження. 

- Усамітнимось? - шепоче хлопець мені на вухо. І навіть через десять років по тілу виступають сироти, від згадок того шепоту біля мого вуха. - Тут так шумно.

- Так, - відповідаю я. - Дуже шумно…

В домі, де відбувалась вечірка було безліч вільних кімнат. Тож знайти якусь для себе не було проблемою. Северин починає мене цілувати, обпікаючи поцілунками. І я ледь на небо не злітаю від відчуття власного щастя. І того, що я маю над ним владу. Що він хоче мене. Хоче так сильно, що це шалене збдження передається мені. Наче іскра, що торкнулась пороху. Шалений вибух, який перетворює кров в лаву. 

Та напевно мій Янгол Охоронець в ту ніч не спав. Тому що, щось підштовхнуло мене до слів: 

- Можна не так швидко? У мене це вперше….

- Вперше? - Северин відпускає мене з незадоволеним стогіном. Темні від хіті очі його прояснюються повільно, але впевнено. Але мені все одно пече в усьому тілі від цього погляду. - А років тобі скільки? 

- Сімнадцять…

- Ще й малолітка! 

- Я люблю тебе, - шепочу злякано. 

- Дуже смішно! - він розвертається, кидаючи мене в холодній кімнаті. А я відчуваю, як по щоках струменяться сльози. Настільки приниженою я не почувала себе ніколи.  Я відкрилась йому. Я була готова віддати йому свою цноту. Я встигла за короткий танець і його палке продовження придумати собі стільки всього. Навіть наше щасливе сімейне життя. Моє серце розбилось. А згодом Северин ще й потанцював по ньому…

Вибираюсь з ванної. Намащую тіло кремом. Милуюсь в дзеркалі вигинами і ідеально ледь сяючою шкірою. Тепер я не та дурепа. Тепер я не ведусь на гарячі погляди і хтиві натяки. Ця гра буде за моїми правилами. І Северин Акімов програє. 

Пірнаю в сукню. Ніжний шовк холодить шкіру. Як би я собі не наказувала не нервувати, та серце все одно починає битись нерівно. Надто багато відповідальності. Це не вечірка буде, а похід по мінному полю. 

Рівно о восьмій за мною заїжджає водій. В автомобілі я намагаюсь зосередитись на переданих юристами паперах. Треба ще й гарно виконувати свою роботу. А не тільки думати про те, як затягнути шефа у власні сіті. Пустоголові прикраси поруч з ним не затримуються. Якщо я хочу справді його принизити і засісти колючкою в його думках, я маю бути розумнішою за нього. А це ой як не просто, зважаючи на те, яких висот він встиг досягнути. 

Ми зупиняємось перед рестораном. Складаю свої паре в сумочку. Зиркаю в дзеркальце - чи не зіпсувався по дорозі макіяж. Але все ідеально. Залишається лишень подавити в собі нервозність. Я маю бути максимально впевненою. Проте згадки про минуле зіграли зі мною дурний жрт. Я ніби знову сімнадцятирічна. І попереду мене чекає ще один шанс з чоловіком мрії. Від того пульс скаче у вухах. 

А коли я помічаю Северина в білій сорочці і світло-сірих штанях, з недбало підкоченими рукавами, щоб ніби умисно демонструвати сильні руки з випнутими венами, і прикрашений масивним годинником зап’ясток, я і взагалі на мить пливу. В горлі стає занадто сухо. Він неймовірно сексуальний в цю мить. Так, що хочеться забути про все, і залипати на чоловіка відданим поглядом. Ловити кожне його слово.