Глава 2

Ніколь

Виходжу з кабінету Северина, і ледве не сповзаю по стінці на підлогу. Від цього кроку мене зупинив суворий погляд секретаря. Подумати б не могла, що Акімов настільки шовіністична скотина. В офісі куди не глянь одні чоловіки. 

Ви не засмучуйтесь, - каже хлопець, поглядаючи на мене втім без жодного співчуття. Певно, так само як і його керівник вважає, що жінка не може бути гарним спеціалістом. - У вас все одно не було шансів, - він поправляє краватку. А я посилаю йому єхидну посмішку. 

- Мене прийнято на роботу, сподіваємось, ми спрацюємось, - кажу. У хлопця витримки недостатньо. Подив прописаний капслоком на його обличчі. 

А я собі намагаюсь уявити як мені буде важко в цьому колективі, перекачаному тестостероном і відчуттям власної кращості працювати. Добре, що це лише тимчасово. Але наскільки тимчасово? 

Пишу швиденько в коридорі Артуру, що все вдалось. Ми ретельно готувались до цієї операції. Пікантним нюансом є те, що в юриспрунденції я майже повний нуль. Адже на поточній посаді у Артура я була геть не юристом. Для справи довелось трохи підправити зовнішність - не дай Бог хтось впізнає особисту асистентку Дунаєвського. Тому я навіть перефарбувала волосся в темніший колір. Але звісно головна складність була не в цьому. 

Ми підробили моє резюме. Довелось заплатити тут і там, щоб все виглядало достовірно, і пройшло перевірку, якщо б Северину здумалось таку влаштувати. А ще я навіть не уявляю, якими засобами Дунаєвський вплинув на відділ персоналу “Арнкору”, що вони погодились дати мені шанс на співбесіду з Северином. 

Мовчу вже про те, що мені неймовірно пощастило з тим, що Северин більше залипав на мою зовнішність і гострий язик, ніж додумався запитати бодай пару речей про юридичну практику. 

Артур мені не відповідає. Та мене це і не дуже турбує. Головне, що  я свого досягла. А тепер з не меншим зосередженям продовжу. Скоро Дунаєвський знатиме всі таємниці Акімова. Всі його контракти, плани і внутрішні документи. Сподіваюсь, Артур знатиме, як розпоряджатись цією інформацією, так, щоб Северин став банкрутом. 

Відганяю від себе згадки про погляд чоловіка. Як він майже їв мене очима. Певно вже подумки переспав зі мною. Від цих думок всі нутрощі починають тремтіти. 

У тебе був такий шанс, Северине. Але ти його прогавив. 

І зрештою завдяки тому, як він зі мною повівся, я стала тим, ким стала.

Я була зовсім юною дівчиною, коли Акімов вперше ввійшов в моє життя. Він захоплював з перших хвилин. Сильний, впевнений, трішки нахабний, і небезпечний. Любив мотоцикли і ризик. Олег ледве не в рот йому зазирав. А я - не відставала від брата. Чекала кожної короткої зустрічі. Проте в гостях у нас Северин був лише раз. НІби спеціально забіг на кілька хвилин, аби вкрасти моє серце. 

Я марила ним. Напрошувалась до брата в гараж. Брат лаявся, і казав, що дівчиськам там не місце. Але я не могла себе пересилити. Закинула тоді навіть навчання. Так сильно марила Северином. І от доля дала мені можливість проявити себе. Олега запросили на вечірку в компанію, де був Северин. Я напросилась з ним. 

Що ж, сьогодні Северин мене не впізнав. А отже і тоді не надав мені жодного значення. 

Я би може проковтнула мовчки образу з розбитим серцем. Але те, як Акімов повівся з Олегом - я не збираюсь пробачати. 

Наступного ранку я впевнено входжу в кабінет, який на період випробувального строку мені виділили. Окрім мене там сидить ще два хлопця. Вони щось жваво обговорюють, але замовкають, коли двері відчиняються. Сьогодні я особливо готувалась. Зачіска, макіяж і звісно строгий діловий костюм. 

- Доброго ранку, - щебечу до них. - Мене звати Ніколь Валеріївна, я ваш новий керівник. 

- Доброго, - аналізую хлопців. Одному років з тридцять п'ять. Яскраво виражені залисини, ніс картоплею, очі мутного кольору. Інший трішки молодший, в окулярах і з стильною зачіскою. Він і вітається. - Я Юра, це Максим. 

- Дуже приємно, - помічаю вільне місце. Очевидно це і є мій стіл. Тож ставлю туди сумочку. На столі немає ні паперів, ні канцелярії. - введете мене в курс справи? 

- Напевно це зайва трата часу, - відповідає ліниво Максим. - Ми вже знаємо, що ви на випробувальному терміні, і навряд чи його пройдете. Шеф страшенно не любить жінок. 

- Те, що він шовініст - я знаю, - киваю хлопцям. - Але вас це не має обходити. Тому чекаю повний звіт. А я ж на хвилинку. 

Всередині все кипить від гніву. Северин умисно грає не чесно. Розповсюджує про мене плітки в офісі, налаштовує проти мене працівників. Одним словом старається, аби я програла наше парі. Треба тут декому нагадати, що така поведінка чоловіка не красить. 

Мчу до Северина, по дорозі розганяючи праведний гнів до відмітки максимум. 

На асистента в приймальній навіть не звертаю увагу. Вриваюсь в кабінет. 

Северин розмовляє по телефону. Його брови на красивому обличчі здіймаються з подивом. І він коротко прощається. 

- Прийшли здаватись? - питає.

- Прийшла позловтішатись, - відповідаю йому. - Не думала, що ви настільки невпевнений в собі…

- Що ви маєте на увазі? - його погляд темніє. У мене мурашки від нього. Тільки б продовжувати гніватись, а не скочуватись в дитяче захоплення ним. Буквально примушую себе йти до Северина ближче. Мені треба вторгнутись в його особистий простір. Але не просто звабити. А закохати його в себе. Ніколи такого не робила. Авжеж нікому не сподобається, якщо його принижує жінка. - Ви забуваєте своє місце, - красномовний погляд на диванчик. Так, ніби моє місце там. У відповідь по тілу проходить тепла хвиля. Чорт! Чорт! 

- Я на своєму місці, - відповідаю йому. - Але розпускати про мене плітки по офісу, це недостойно. 

- Тобто у вас виникли перші складнощі, і ви вважаєте, що це я винен?-  він усміхається. - А може це ви недостатньо компетентні? 

- Ви умисно ускладнюєте мені роботу!