Пролог

Северин

— Ніколь! — кричу я, хоча той крик подібний до реву бика. Емоції переповнюють мене. Їх аж занадто, хоча я не з тих, хто витрачає свою енергію на чужих людей.

— Що... Що це з тобою? — сексапільна брюнеточка вмить прибігла на мій заклик, проте вона січе фішку, щойно мене бачить. Певно, починає здогадуватися, що мені відома її віроломність, бо робить кілька кроків тому. 

— Ти справді вважаєш себе безсмертною? — питаю я, вмить настигнувши дівчину і нависнувши над нею.

— Що? — лише й пискнула вона.

— Намагаюся знайти хоч одне логічне пояснення, як ти наважилася на шпигунство за мною. І єдине, що спадає на думку, — твій психічний розлад.

— Я можу все пояснити...

— Я вже достатньо наслухався брехні від тебе, — долонею торкаюся її щоки в майже ніжному жесті, а тоді штовхаю панянку на диван, що так вдало стоїть поруч. Краля майже картинно падає на нього, а я знову нависаю над нею. Тепер вона здається зовсім крихітною проти мене. Беззахисною. Так і повинно бути.

— Северине...

— Та хто ти така, жінко?! Хто ти, щоб крутити за моєю спиною інтриги? Ти хоч уявляєш, що я зроблю з тобою?! — волаю я. Але ця навіжена замість того, щоб кидатися в ноги і просити пробачення, навпаки оскалюється. Тигриця недоросла.

— Ти думаєш, тобі все дозволено?! Досить уже бути таким гімнюком, Северине! Я не належу тобі! Торкнешся мене хоч пальцем, і я...

— Ти що? Поскаржишся своєму Артуру? Так відкрию тобі секрет: чхав він на тебе. Тебе відправили до мене, як розхідний матеріал. Я можу робити все, що мені хочеться, — і на доказ цього ковзаю вказівним пальцем у декольте її синьої сукні, але Ніколь скидає мою руку. Проте нарешті в її очах блискає страх.

— На Україні давно скасували рабство.

— А ти не рабиня. Ти — моя власність. І ти будеш моєю власністю доти, доки не залагодиш те, що накоїла! А тепер розповідай... — я нарешті відходжу від неї, щоб вгамувати свої емоції. Поруч з цією бестією зберігати самоконтроль було завжди важко.

— Що розповідати? — здивовано питає вона.

— Все! Все, що розповіла Артуру, ще мені розкажи. Треба знати скільки йому відомо.

— Ти думаєш, я стану виконувати твої накази? — от що за характер? Вона так і провокує мене.

— Станеш, дорогенька. Тепер ти моя іграшка, не раджу забувати про це.