4. Скупий платить двічі, дурень - постійно

- Мел, ти таке пропустила! - Мія знову заливалась сміхом. 

- Не хвилюйся, те що мені було потрібно я побачила, і побачило все місто. Навіть не очікувала, що місцеві блогери так оперативно спрацюють. Тільки уяви, наскільки вони зможуть озолотитися! - Мене досі не відпускало горде відчуття. На цьому можна було б і зупинитися та ображена відьомська натура прагнула крові. - Ти до речі кристал встановила? 

- Так, працювала швидко й непомітно. - Відзвітувала вона. 

- Тоді все, можемо починати перегляд. 

На екрані смартфона з’явилось зображення інтер’єру “Замку”. Елрой сидів за столиком попиваючи багряний напій з гранованої склянки. Ніщо не передбачало біди. 

Важкі двері відчинилися і на порозі кав’ярні з’явилися гноми. Розпочалося кавове паломництво. Знаючи норов і підприємницькі замашки бороданів, Елрой просто взявся за голову. 

Дізнавшись вартість кави гноми були ошелешені, тому заявивши власнику, що той їх серед білого дня обдирає як липку дві години поспіль на пальцях пояснювали співвідношення ціни та вартості з попитом та пропозицією. Також гаряче обіцяли, що кожна поважна людина не ступить на поріг цієї забігайлівки. Аби вони скоріш покинули його, дракон зробив стовідсоткову знижку на будь-яке замовлення та пообіцяв подумати над розцінками. 

Елрой, мабуть, сподівався, що все найгірше, що могло сьогодні статися вже сталося. Не дарма я попросила Мію залишити кристал тільки заради спостереження за процесом і результатом капостей. Для того аби зробити останній, фінальний штрих я мала бачити наживо того, кого мала перевиховувати. І ось, скориставшись тим, що конкурент трохи напідпитку, а тому не зможе протидіяти чужим чарам клацнула пальцями. Наспівуючи простенький мотивчик та підтанцьовуючи в такт, дракон покинув своє лігво. На вулиці на нього вже чекали відерця з  фарбою кислотно жовтого кольору, щітки для фарбування, молоток, цвяхи й табличка. І процес пішов. За кілька годин на “Замок дракона” не можна було дивитися без сліз  - настільки виїдало очі. А на самому видному місці забитими наглухо цвяхами красувалась вивіска, на якій каліграфічним почерком було виведено  одне єдине слово - “Продається”.

- Мел, твоя фантазія не має меж. Але не думаєш, що це вже занадто? - Мія не виглядала стривоженою, запитала для годиться. 

- Думаю, що цього буде достатньо. Але якщо не змінить сою думку, продовжимо процес перевиховання. - Спокійнісінько відповіла я. - Я в кабінет.  До мене має прийти клієнтка, проведеш до кабінету. Сподіваюсь, що це замовлення ми отримаємо. 

- А що за замовлення?

 Десерти на весілля. 

Чи почувалась я винною? Ні. Чи жалкувала я про скоєне? Ні. Не можна просто так прийти і сторонній людині сказати: ти тут більше не живеш. Якщо ти великий, сильний та небезпечний, завдаєш комусь шкоди й вважаєш, що це залишиться безкарним, глибоко помиляєшся. Завжди знайдеться маленька, на перший погляд, беззахисна комашка, яка має внутрішній стрижень, гострі зуби і мотивацію. І ці зуби зімкнуться на твоїй шиї обов’язково. Дрібні капості є частиною нашої відьомської природи, а почуття совісті відсутнє ще з народження. Дракончик відбувся легким переляком.