2. Початок кінця

Сьогодні я ледве не проспала. Сонце вже давно зійшло, і навіть крізь зашторені вікна пробивалося сонячне проміння й ласкаво лоскотало носа. 

- Ще кілька хвилин. – Вкотре дала собі відстрочку аби піднятися з ліжка, та за їх плином бажання прокидатися так і не з’явилося. А що я хотіла і на що сподівалась засиджуючись на кухні майже до самісінького ранку? Сонно зівнувши перекотилась на інший бік плануючи вже не вставати й прикрашати собою цей недосконалий світ, а просто й банально поспати. 

На такі випадки я завжди зачаровувала будильник, який у визначений час в точності до оригіналу відтворював гучний стукіт у двері, наполегливий такий, ніби ці «двері» збирались вибити до біса. І як би я не лінувалася, а підійматися таки доводилося, адже вимкнення його передбачало тільки тактильний контакт і ніяке клацання пальців тут не спрацьовувало. Стовідсотковий підйом. Саме на це й були розраховані чари. 

До «Розмарі» дісталась дуже швидко, навіть дорогою до роботи встигла насолодитися теплим ранком та перекошеними обличчями конкурентів. Так, не кривлячи душею моя майстерня солодощів  славилась на все місто своїми незвичайними й смачнючими десертами та запашним, різноманітним чаєм. Я з любов’ю і ніжністю ставилась до власної справи, вкладала свою душу в кожен продукт. Саме тому минулої ночі я саме працювала над новим рецептом шоколаду, а потім підбором ідеальної чайної суміші до нього. Тож подумки вже потирала руки в його успішній реалізації цього дня та поспішала втілити задумане в життя.  

Зазвичай у такий час городяни ще тільки прокидаються, тому дуже рідко можна побачити відвідувачів. Але так буває в інших закладах міста та тільки не у моєму. За кількома столиками насолоджувались життям та десертами наші постійні клієнти. На знак вдячності та водночас вітаючись подарувала їм найщирішу посмішку й метеликом полетіла до стійки, за якою вже бджілкою трудилася Мія. 

- Доброго ранку, Мел! Приготувати тобі чогось? – Поправляючи пасмо волосся  прощебетала помічниця.

- І тобі доброго ранку! Не переймайся, зараз сама приготую і тебе також пригощу! – Гаряче пообіцяла я й хитро посміхнулась.

- Знову щось придумала? І коли ти тільки встигаєш! Ти знала, що ночі потрібні для того, аби відпочивати? – Пожурила мене дівчина.

- Для такого я готова взагалі не спати. Тобі сподобається, я обіцяю! – Підморгнула їй і прийнялася за роботу. 

Пальці поколювало від задоволення. В заварник полетіли листя м’яти, цедра апельсина, розмарин та суцвіття фенхелю. Аромат стояв фантастичний. Залишилось додати мілко подрібненої стевії. Я настільки занурилась в роботу, що не одразу зрозуміла – Мія про щось намагалась сказати. 

- Мел, спустись з небес на землю! – Дівчина помахала перед моїми очима рукою.

- Вибач, ти про щось говорила? – Уточнила я розливаючи в улюблені чашки запашний чай. Трішки магії – і рідина змінила свій колір, з темно-помаранчевого на ніжно бірюзовий. – Пригощайся! 

- Скажи, ти знаєш власника кав’ярні неподалік, нашого конкурента? – Мія смачно відпила чаю й задоволено примружила очі.

- «Замку дракона» чи що? – Уточнила я.

- Угу. – Її багатослівність іноді вражала.

- Ні, не знаю, але чутки різні ходять. А що? – Зацікавилась я в очікуванні пліток. 

- Просто він он там за столиком біля вікна сидить. Яким вітром його сюди занесло,  навіть не уявляю. – Поділилась інформацією Мія ще й кивком вказала напрямок місцеперебування дорогого гостя, а потім додала. – Кажуть, що розлучений, має великий перелік об'єктів нерухомості, веде бізнес у кількох напрямках. Один із них «Замок дракона», кава, шоколад і все таке. 

- Нагадай-но, для чого мені ця інформація? – Байдуже уточнила я. 

- Для загального розвитку. А то окрім своїх трав і солодкого нічого навкруги не помічаєш. Ні, я звичайно все розумію, і твою творчу натуру, і те що ти народжена для цього. Але… – Перекривила мою манеру Мія. – Ох, здається він направляється до нас. 

До нашої скромної компанії наближався молодий чоловік, високий, статний, з коротко підстриженим та акуратно вкладеним волоссям. Одягнутий в дорогий костюм. Очі світили зеленню з золотавими переливами. Його хода була упевненою з високо піднятою головою, гордливо задертим догори підборіддям, а на вустах застигла сповнена зверхності та зневаги усмішка, Зупинившись біля нас протяжно втягнув в себе повітря, від чого зіниці стали вертикальними, колір очей змінився на медовий. Так, так, так. Дракон у всій красі. 

- Вітаю вас, панянки. Чи можу я поговорити з власницею цього – Він обвів поглядом майстерню й скривився, - чудового закладу? 

- Уважно вас слухаю! – А день розпочинався так гарно й ось тобі.

- Ви напевно в курсі хто я. Тому не витрачатимемо час на зайві розшаркування. Ми плануємо розширювати наш бізнес. – Містер, і де ваші манери? Певно видуло вітром під час чергового польоту. – Розумієте, ця кондитерська псує наш імідж, тож ми хочемо викупити її до кінця цього місяця. Чекатиму від вас оцінки майна. Хоча тут немає чого оцінювати. – Він виглядав повністю задоволеним собою. Мія стояла стискаючи кулаки. А я, що я, з кожним його кривим словом у свою адресу придуркувато посміхалась. Стороння людина подумала б, що я трохи з розуму зійшла, оскільки мою майстерню найнахабнішим способом випроторювали звідси, а я стою і просто посміхаюсь. – Бачу, ми з вами спрацюємось. І якщо справа далі не піде, запрошую в «Замок дракона офіціанткою». – Цей ящір по-своєму оцінив мій настрій, проте Мія знала, кара настигне незабаром.

- Біжу і падаю, волоссячко назад. Ми не продаємось. Невже так сильно боїтеся конкуренції? – Примружила очі.

- Конкуренції? Де ви її побачили? Ви мені не суперник. І що це взагалі за запах? – Він так скривився, ніби лимон з’їв.

- Розмарин. Для того, хто має мережу закладів харчування соромно цього не знати. Але будьте певні, ви його запам’ятаєте. – А що я, я нічого, стою і сяю ніби новорічна іграшка.