5.5

Напруга між ними була відчутна — Міа і Фелікс переглянулися, Клара спостерігала також мовчки, з цікавим виразом обличчя, якого не прочитати.

Потім Ян зробив щось несподіване. Він засміявся — коротко, без гумору.

— Добре. Ти права. — Він відпустив дверну ручку. — Я не знаю тебе. І так, можливо я поспішив з висновками.

— Але? — Лара відчула, що далі точно має бути "але".

— Але це не змінює факту, що цей план — це цирк. Фейк поверх фейку. — Він подивився на Фелікса, потім на Міа. — І якщо ми це зробимо, і правда вийде... а вона завжди виходить... ми обоє будемо виглядати ще гірше.

— Може, — подилась Міа. — Але якщо не зробите, ви гарантовано зникнете. Це вибір між "можливо катастрофа" і "точно катастрофа".

Фелікс додав:

— І хочете чесно? Я волів би спробувати і провалитися, ніж здатися без бою.

Ян дивився на Лару. Вона дивилася назад, не відводячи погляду.

— Ти справді готова на це? — спитав він.

Лара подумала про свій банківський рахунок. Про втрачених підписників. Про коментарі від шістнадцятирічної дівчини, що плакала через неї.

Але також — про можливість, може, довести що вона більше, ніж мем.

— Якщо ти готовий, — сказала вона, — то я теж.

Він кивнув повільно.

— Правила, — сказав він. — Нам потрібні чіткі правила.

— Погоджуюся, — Лара випрямилася. — Ніяких сюрпризів. Ніяких ігор за спиною.

— І після місяця, — Ян продовжив, — ми закінчуємо це. Мирно. Без драми.

— Мирно, — повторила вона.

Вони дивилися одне на одного, і щось невимовне пройшло між ними — не згода, не дружба, але... розуміння? Визнання що вони обоє у важкій ситуації, де без командної гри не вибратись?

— Отже, — почала Міа обережно, ніби боялася зламати момент. — То це ваша згода?

Ян не відводив погляду від Лари.

— Один місяць. Тридцять днів.

— Тридцять днів, — підтвердила Лара.

— І ніяких справжніх почуттів.

Чомусь ця остання частина вдарила більше ніж мала б.

— Ніяких справжніх почуттів, — прошепотіла вона.

Фелікс вибухнув оплесками.

— Боже, нарешті! Я думав, ми тут до ночі будемо!

Міа відкрила ноутбук, вже щось набираючи.

— Добре, мені потрібно скласти контракт. Прописати всі деталі. Графік публікацій. Події...

Але Лара і Ян все ще дивилися одне на одного, не помічаючи інших навколо.

І обоє думали одну й ту саму думку, яку не висловили:

"Що я щойно погодився зробити?"

Дві години потому, коли деталі були обговорені, контракт (неофіційний, але деталізований) складений, і дати першої "постановочної зустрічі" визначені, всі нарешті розійшлися.

Ян і Фелікс пішли першими — Ян з останнім напруженим кивком у бік Лари, Фелікс з енергійним "Це буде легендарно!"

Лара хотіла піти одразу за ними, але Міа затримала її.

— Хвилинку. Я хочу подякувати синьйорі Мореллі.

Лара чекала біля виходу, поки Міа підійшла до Клари, що прибирала столи.

— Синьйоро Мореллі, дякую за гостинність. І за терпіння. — Міа усміхалася. — Ми, напевно, були не найлегшими гостями.

— Nonsense, cara. — Клара махнула рукою. — Я бачила гірше. Подружні пари, що кидалися тарілками. Ви були... educati. Вихованими.

Міа засміялася, йдучи до виходу дістала телефон.

— О... — вона запнулася, дивлячись на екран. — Дивно. — пробурмотіла сама до себе.

Ще один email. Від того самого відправника. "Друга". — Міа відкрила повідомлення, почала читати. Обличчя змінилося. — О. Боже.