7.1

Лара переодягалася вже восьмий раз.

— Це просто кіно, — говорила вона своєму відображенню, стоячи у спідній білизні перед шафою, що виглядала ніби щойно пережила вибух. — Деякі люди ходять у кіно взагалі в піжамах. Це найменш формальне побачення що існує.

Але це було не просто кіно. Це було постановочне кіно. З папараці. З очікуваннями. З Яном Мореллі, що за три дні встиг стати одночасно найбільш дратівливою і найбільш цікавою людиною в її житті.

Телефон знову задзвонив. Міа.

— Не кажи мені що ти досі не одягнена.

— Я одягнена! — Лара подивилася на купу відкинутого одягу. — Технічно.

— Лар, він забирає тебе за двадцять хвилин!

— Я ЗНАЮ! — Вона схопила чорну сукню, потім відкинула. Занадто формально. Джинси і блузку? Занадто casual. Комбінезон? Хто носить комбінезон у кіно?!

— Дихай, — Міа використовувала всі свої здібності заспокоювати голосом. — Одягни бордову сукню. Ту, з довгими рукавами. Виглядаєш у ній як головна героїня романтичного фільму.

Лара знайшла сукню, подивилася критично.

— Вона не занадто… відкрита?

— Лар, ти йдеш у кіно з чоловіком, що виглядає як італійська реклама парфумів. Трохи "занадто" — в твоєму випадку це мінімум.

Попри нервозність, Лара усміхнулася. Ян дійсно був… гарним. Що дратувало, бо було б легше, якби він був неприємним зовні так само, як здався неприємним їй при першій зустрічі.А ще, щось у ньому здавалось їй надто знайомим. Але копатись в спогадах в цьому було не на часу однозначно.

Та й… він не був неприємним навіть при першій зустрічі. Він захищав свою територію. І був правим, технічно.

А тепер вони грають закоханих.

Що не має бути так складно.

Але чомусь було.

— Одягаю бордову, — вирішила Лара, натягаючи сукню. — Макіяж?

— Природний, але з акцентом на очі. Темна туш, трохи підводки. Губи — нюдовий блиск.

— Ти так все розписуєш, ніби я йду на Оскар.

— Ти йдеш на перше офіційне побачення що буде в усіх найбільших пабліках до ранку. — Міа зробила паузу. — Це серйозніше, ніж Оскар.

Лара швидко нанесла макіяж, розчесала волосся, сформувавши легкі хвилі, знайшла чорні черевики на невисокому каблуку.

Подивилась на себе в дзеркало.

Виглядала... добре. Може навіть дуже добре.

Але відчувала себе так, ніби йшла на бойову операцію.

Дзвінок у двері.

Серце підстрибнуло десь до горла.

— Він тут, — прошепотіла вона в телефон.

— Тоді йди відчиняти! — занадто енергійно прогарчала в трубку Міа. — І Лар?

— Так?

— Спробуй розслабитися. Це просто вечір. Просто фільм. Просто ви двоє.

— Та ще купа дрібних блогерів, інтернет і мільйон способів, як це все може піти не так.

— Пфф, дрібниці!. — Міа завершили виклик за них обох.

Лара підійшла до дверей, вдихнула глибоко, відчинила.

Ян стояв у коридорі, одна рука в кишені, друга тримала... букет?                                                                                                                                                                                                                                                

----------------------------------------------------------------------------------                                                                                                                                                                                                                                                          

Лара нарешті знайшла свій образ (Мія поруч і все під контролем ), і готова вирушати на побачення. Та схоже, що навіть з усією підготовкою Лара трохи хвилюється… А ви як гадаєте, чи Ян теж нервує? Діліться думками у коментарях!

Якщо підтримуєте нашу парочку — ставте лайк :)