6.1

Лара стояла перед шафою вже тридцять хвилин і все ще не могла вирішити що одягти.

— Це просто фотосесія, — говорила вона своєму відображенню. — Звичайна, постановочна, абсолютно професійна фотосесія. З чоловіком, який тебе ледь витримує. Для сотень тисяч людей, що або ненавидять тебе, або чекають, коли ж ти знову облажаєшся. Ніякого тиску взагалі.

Її телефон знову дзвонив. Міа. Дев'ятий раз за годину.

— Лар, де ти? Ми домовилися на десяту!

— Я знаю, просто... — Лара дивилася на купу одягу на ліжку. — Що люди одягають на фейкові побачення?

— Щось натуральне! Невимушене! Ніби ти не намагаєшся надто гарно виглядати! — Міа говорила так, ніби це була очевидна відповідь.

— Міа, я перевдягалась сім разів. Все виглядає або "занадто намагаюся", або "зовсім не намагаюся", або "я взяла це з чужої шафи випадково".

Зітхання на іншому кінці лінії.

— Джинси і светр. Той кремовий, що я купила тобі на день народження. Виглядаєш у ньому, як з реклама речей для затишного дому.

— Реклама затишного дому?

— Лара. Одягайся. Вийди з квартири. Ян вже там.

— Він... — серце пропустило удар. — Він уже там?

— Так. Прийшов на п'ятнадцять хвилин раніше. Виглядає так, ніби готується до стоматолога. — Міа зробила паузу. — Насправді, ви обоє виглядаєте так, ніби йдете на страту. А це має бути мило, а не зі стражданням на обличчях!

Лара швидко одягла кремовий светр, джинси, кросівки.

— Макіяж?

— Мінімальний. Природний. Ніби щойно прокинулася і виглядаєш так богоподібно.

— Ніхто не виглядає богоподібно, щойно прокинувшись. Це міф, створений індустрією краси.

— Тоді створи свій власний міф. — Міа знала, як мотивувати. — П'ятнадцять хвилин, Лар. Інакше я приїду і виволочу тебе сама.

Лінія відключилася.

Лара подивилась на себе в дзеркало. Мінімальний макіяж — туш, трохи рум'ян, блиск для губ. Волосся розпущене, трохи хвилясте (сушила природним способом, бо час). Виглядала... нормально. Може навіть непогано.

Але відчувала себе так, ніби йде на екзамен, до якого не готувалася.

Телефон знову пропищав повідомленням від невідомого номера:

"Дихай. Просто дихай. Це пройде швидше ніж здається. — Ян"

Лара впилась очима в екран. Він... він написав їй? Як він взагалі взяв номер?

Вона набрала відповідь:

"Звідки у тебе мій номер?"

Відповідь прийшла миттєво:

"Фелікс взяв у Міа. Вони змовилися проти нас, здається."

Попри все, Лара усміхнулася.

"Здається, так. Ти дійсно вже там?"

"Так. Це кафе має дуже хороший еспресо. Я на третій чашці."

"Нервуєш?"

Довга пауза. Потім:

"Жахливо."

Чомусь ця чесність зробила все трохи легшим.

"Я теж. Виїжджаю зараз."

"До зустрічі. Спробуємо не вбити одне одного."

Лара засміялася вголос — перший справжній сміх за три дні.

Кафе "Місячне світло" було типовим київським хіпстерським закладом — відкритий цегляний мур, дерев'яні столи з потертістю "під вінтаж", рослини у горщиках, неоновий напис "Good vibes only" на стіні. Ідеальне місце для Instagram-фото.

Міа вибрала саме його не просто так: багато природного світла, естетичний фон, достатньо людей щоб все виглядало природньо, але й не було натовпу.

Коли Лара увійшла, її погляд одразу знайшов Яна. Він сидів за столиком біля вікна, справді з чашкою кави, дивився у телефон. Був одягнений у темно-синю сорочку з закоченими рукавами і джинси. Виглядав... непогано. Дуже непогано, якщо бути чесною.

Що дратувало.

Чому він не міг виглядати так само нервово, як вона відчувала себе?