4.3

Ян завагався.

— Та ні... не ненавиджу. Я засуджую її методи. Її фальш.

— Але не її саму, — закінчив Фелікс. — Бачиш? Це вже початок.

— Це божевілля.

— Це PR. — Фелікс усміхався. — А PR — це як кулінарія. Інгредієнти можуть бути дивними, але якщо змішати правильно...

— Виходить щось їстівне?

— Виходить щось смачне.

Телефон Фелікса завібрував. Він зосереджено щось вичитував, а потім резюмував:

— Дивно.

— Що?

— Email. Від... не знаю кого. Без імені.

— Спам напевно.

— Ні, дивись. — Фелікс повернув телефон.

На екрані — лист з темою: "Рішення для ваших клієнтів".

Ян придивився.

"Шановний пане Фелікс,

Розумію що зараз ви переживаєте складний період. Хотів би запропонувати рішення що може допомогти як вашому босу, так і міс Ларі.

Детальний план прикріплений. Ознайомтесь на дозвіллі.

З повагою,
Зацікавлена сторона"

— Хто це? — пробурмотів Фелікс, відкриваючи прикріплений файл.

Це був PDF. Професійно оформлений. З заголовком:

"Криза як можливість: 30-денний план відновлення репутації"

Фелікс почав читати, очі розширювалися з кожною секундою.

— О. Боже.

— Що там?

— Це... це детальний план. Як вам з Ларою працювати разом. Публічно. Дуже публічно. — Фелікс прокручував. — Графіки публікацій. Стратегії соцмереж. Прогнозовані цифри залученості. Це... професійно. Дуже професійно.

Ян взяв телефон, почав читати.

Документ був вражаючим. Тридцять сторінок конкретних кроків, таймлайнів, навіть запропонованих сюжетних точок для "історії примирення".

Фелікс і Ян дивилися одне на одного.

— Це... дивно, — сказав Ян.

— Дуже дивно, — погодився Фелікс.

— Хтось підслуховував наші розмови?

— Або може читати думки. Або...

Обидва замовкли.

*****

На іншому кінці міста, у затишній пекарні що пахла ванільним тістом і корицею, Клара Мореллі — 78-річна бабуся Яна — усміхалася своєму смартфону.

Вона була одягнена у свій фірмовий квітчастий фартух, сива коса закручена у акуратний пучок, окуляри на ланцюжку світилися у ранковому сонці.

На екрані перед нею — два відкриті email. Один надісланий "Міа, менеджерці". Другий — "Феліксу, су-шефу".

Обидва з однаковими планами.

Обидва підписані "Друг".

— Молоді люди, — пробурмотіла вона, замішуючи тісто для штруделя. — Такі розумні, але такі сліпі.

Вона подивилася на фотографію на стіні — стара, вицвіла. Молодий Ян і ще молодша дівчина у студентському кафе, сміються, чашки кави перед ними.

Дівчина мала довге каштанове волосся і щиру посмішку.

Лара. П'ять років тому, до слави, до фільтрів, до всього.

— Він її не пам'ятає, — прошепотіла Клара, торкаючись фото. — І вона, мабуть теж забула. Але серце пам'ятає. Завжди пам'ятає.

Іноді, думала вона, замішуючи борошно і масло, найкраща любов потребує трошки допомоги. Трошки поштовху.

Трішки бабусиної хитрості.

А що вона може — вона стара жінка що пече пиріжки. Хто її запідозрить?

Вона засміялася тихо, і звук змішався з дзижчанням міксера та запахом свіжої випічки.

Надворі, у великому місті, двоє молодих людей — колишні вороги, майбутні союзники, можливо щось більше — отримували однакові листи від "Друга".

І не підозрювали що найхитріший маніпулятор у цій історії — це літня жінка у квітчастому фартусі, яка пам'ятала коли любов була простою.

І яка вирішила що її онук і та дівчина з калюжі заслуговують другого шансу.

Навіть якщо самі вони про це ще не знають.