3.2

Двері квартири відчинилися через двадцять хвилин (не п'ять, але Міа ніколи не вміла реалістично оцінювати міський трафік) з таким грюкотом, ніби увірвався спецназ.

— Лар! Де ти?!

Подруга влетіла у спальню як маленький фіолетово-волосий ураган, озброєна двома стаканами латте з їхньої улюбленої кав'ярні (яка, до речі, була за три квартали — як вона тільки встигла?) і величезною сумкою через плече, з якої стирчав ноутбук, планшет і щось схоже на блокнот розміром з пів-столу.

Коротке платинове волосся з яскраво-фіолетовими пасмами стирчало у всі можливі боки — класичний вигляд "працювала всю ніч і забула про існування гребінця". За товстими окулярами у масивній оправі очі були червоними від безсоння, але палали рішучістю.

Вона була одягнена у свій фірмовий стиль: величезне чорне худі з як ніколи актуальним написом "NEVERTHELESS, SHE PERSISTED" (І все ж таки вона не здалася), рвані джинси і кросівки Converse, на яких хтось намалював маркером феміністичні гасла.

— Вставай, — скомандувала Міа, ставлячи латте на нічний столик і відкриваючи штори рішучим рухом.

Світло вдарило по очах, наче хтось в ті очі сіллю сипонув.

— Ні, — простогнала Лара, ховаючись під ковдрою. — Світло вбиває. Світло — зло.

— Світло — це реальність. А від реальності ми не тікаємо. — Міа стягнула ковдру одним рухом. — Тікаємо ми від проблем. А проблеми ми зараз будемо вирішувати.

Лара лежала в улюбленій старій футболці з університету і спортивних штанах, відчуваючи себе викинутою на берег рибою.

— Скільки? — тихо спитала вона.

— Чого скільки?

— Підписників. Скільки я втратила.

Міа сіла на край ліжка, зітхнула.

— Сто вісімдесят тисяч. Станом на 7:15 ранку.

Тиша.

— Сто... — Лара не могла закінчити речення.

— Вісімдесят тисяч, так. — Міа простягнула їй латте. — Пий. Нам треба бути при ясній свідомості.

Лара механічно взяла стакан. Латте було теплим, знайомим. Карамельне. Міа пам'ятала. Звісно пам'ятала — вони були подругами з першого курсу університету, коли Лара ще не знала що таке Instagram, а Міа ходила на пари з рожевим волоссям і мріяла стати документалісткою.

Дивно як все змінилося.

— Спонсори? — спитала Лара між ковтками.

Міа дістала ноутбук, відкрила Excel-таблицю яка навіть здалеку виглядала як фінансовий кошмар.

— PureGlow, TravelSmart і VitaBoost — вже розірвали. — Вона показала червоні клітинки. — FashionForward і BeautyBliss — "переглядають співпрацю", що є ввічливим способом сказати "ми зараз побачимо наскільки це погано і потім зникнемо".

— А решта?

— SunGlow Resorts, TechTravel і DreamDestinations поки мовчать. Що або добре, або дуже погано. — Міа перегорнула на наступну вкладку. — Але це ще не все.

— Ще гірше?

— Партнери хотять повернення грошей за рекламу що ми вже зробили. Кажуть що "дезінформація споживачів" порушує контракти.

Лара відчула як їжа з учорашнього дня (жалюгідний сендвіч на бігу) піднімається назад.

— Скільки?

Міа повернула ноутбук. Цифра внизу таблиці світилася червоним.

$47,350

— Сорок сім... — Лара заплющила очі. — У мене немає сорока семи тисяч вільних.

— Я знаю. — Міа закрила ноутбук. — Тому ми маємо план.

— План? — Лара засміялася — сміх вийшов істеричним. — Який план, Міа? Моє життя скінчилося. Усе що я будувала сім років — зникло за одну ніч. Я — …

— Зупинись. — Міа взяла її за руку. Міцно. — Зупинись зараз же. Я не дозволю тобі впасти у цю яму.

— Яку яму?

— Яму жалю до себе. — Міа дивилася прямо в очі. — Тому що так, ситуація жахлива. Так, ти облажалася. Так, інтернет зараз ненавидить тебе. Але це не кінець, якщо ти не дозволиш йому стати кінцем.

Лара відчула як сльози підступають до очей.

— Міа, ти не розумієш. Ті коментарі... особливо від дітей. Вони мені довіряли. І я...

— Ти намагалася створити контент. — Міа м'яко потиснула руку. — Ти намагалася зробити свою роботу. Так, ти вибрала неправильний спосіб. Так, ти порушила правила. Але ти не вбила нікого. Ти не зруйнувала життя. Ну, майже… Ти просто... зробила дуже, дуже поганий PR-хід.

— Який можна виправити?

— Який ТРЕБА виправити. — Міа встала, почала ходити по кімнаті. — Тому що, Лар, ми маємо сімдесят дві години.

— До чого?

— До повного колапсу. — Вона повернулася, обличчя серйозне. — Після трьох днів негативного циклу новин, коли немає протидії, коли немає нової історії — ти стаєш тим мемом. Назавжди. "Лара що впала у калюжу". "Фейкова інфлюенсерка". І тоді вже ніхто не згадає що ти насправді робила хороший контент. Що ти допомагала малим бізнесам. Що ти надихала людей подорожувати.

Лара мовчала. Це було правдою. Соцмережі мали пам'ять золотої рибки для хорошого і пам'ять слона для поганого.

— Що ти пропонуєш?