Глава 5

Будильник продзвенів 10 хвилин назад, а я лежу. Так не хочеться вставати з ліжка. Яким буде сьогоднішній день? Важко відійти від ейфорії після таких спокійних вихідних. 

Взагалі мені дуже пощастило з батьками, як би важко часом нам не було, у фінансовому плані, ми ніколи себе не почували якось не так. Ми завжди весело проводили час разом, щоб провести незабутньо відпустку необов’язково вирушати за кордон. Пам’ятаю як в перший день канікул ми проснулись, а наш тато вже сидів чекав нас на кухні з приготовленим сніданком, а в прихожій вже були зібрані сумки. Він підготував для нас подорож на машині, хотів показати нам так зване «геологічне диво». Не так сильно нам хотілось кудись з самого ранку їхати, як провести час з батьками, з якими сумно ніколи не бувало. А також побачивши блиск в очах тата, який з захопленням розказував нам про Блек Месу, то куди ж там відмовлятись. Ніколи не забуду як ми підіймалися на гору, в спеку +40, я б тоді точно обгоріла, бо з дитинства в мене дуже чутлива шкіра, але мій тато завжди думає наперед в нього в запасі був сонцезахисний крем, яким я на мазюкалась від обличчя до ніг. Або як мого брата покусали комарі, спрей від цих докучливих комах у нас був, та чомусь Донні він не допоміг взагалі, він бурчав цілу дорогу. Та це все не зрівняється з тими емоціями, які ми отримали опинившись на верхівці Блек Меси. Дивовижні краєвиди, коли опиняєшся в такому місці, то розумієш, яка ти маленька і беззахисна порівняно з висотою цих могутніх гір, які протягом тисячоліть створювала природа. Наші батьки нам подарували найцінніше в нашому життя - спогади, які не забудеш навіть через років 20.

Та все ж я зібралась з думками й попрямувала у душ. Не було бажання наряджатися, тому я вибрала чорні легінси та білий подовжений світшот, а волосся зібрала у неохайний пучок. Сьогодні у школу нас відвіз тато. Цікаво чи Міла вже в школі та навіть, якщо і так вона напевно з Люком. Проходячи стоянку я помітила Мартіна, але не одного він стояв і розмовляв з Мікою і Ліною з паралельного. А я обернулась і швидко зайшла у школу. В грудях з’явився якийсь незрозумілий біль. Чого це я? Невже ревную, але він мені ніяких обіцянок не давав та мені все одно чогось образливо. Я не дуже добре знаю цих дівчат, можливо вони друзі чи просто знайомі. Треба перемикнути увагу на щось інше, я ж не влюбилась в нього, правда?

Продзвенів дзвінок, я зайшла у клас, всі вже сиділи на своїх місцях, я помітила що Мартін пересів на своє місце. Навіть не глянув на мене. Невже шкодує, що піддався емоціям і поцілував мене?

Зайшов вчитель географії містер Колінз і почав проводити урок. Він молодий вчитель, який горить своєю роботою, такого фанатика ще треба пошукати.

-Усім, доброго дня! Перед тим як я почну проводити урок, хочу вам повідомити, що у четвер і п’ятницю уроки скасовували — весь клас зрадів і голосно протягнув — УРА!! - вчитель продовжив — Але це ще не все, ваш клас і паралельний у ці дні підуть у похід. — всі обурились і почали протягувати невдоволені вигуки. Містер Колінз заговорив далі - Я розумію, ваше невдоволення, але ви чудово проведете час з однокласниками та маєте можливість заробити собі додаткові бали. Тому це не обговорюється. У четвер о 9:00 ми вирушимо у ліс біля селища Блейк - от тепер і я засмутилась, відразу глянула на Мартіна і зустріла його очі, які не кліпаючи дивились на мене, ніколи не зрозумію про що він думає, він відвів погляд, а мені так порожньо стало. Ну не хочеш продовжувати спілкуватись, не треба. Я не збираюсь за ним бігати!

Вчитель почав проводити урок, а я застрягла у своїх роздумах, цей ліс мене лякає. Як я переживу ці 2 дні там, навіть не хочеться думати…

Географія, історія та іспанська пройшли непомітно, і от я вже стою в їдальні, взяла собі йогурт, булочку і салат, апетиту останнім часом зовсім немає. Початок року дуже насичений, пропала подруга, дівчину з паралельного знайшли мертвою, перший поцілунок з хлопцем, який тепер мене ігнорить, а далі чого чекати? Попереду ще 8 місяців навчання, а про нього я вже навіть не думаю, порівняно з минулим роком, я ринула в навчання з головою. Моя сім’я не дуже багата, щоб запхати мене в будь-який університет, потрібно старатись своїми силами поступити на бюджетне місце і думаю підробляти, щоб не брати гроші у батьків. Я мрію стати детективом, мене з дитинства тягнуло до пригод, завжди подобалось розгадувати якісь таємниці. В підлітковому віці я підсіла на серіали про вбивства і їх розгадки, а також прочитала багато детективів. Та коли в нашій школі пропали дівчата, мені стало так страшно, можливо ця професія не для мене? Одне діло серіал чи книжка, а інше коли пропадають знайомі тобі люди. Що могла означати літера на камінчику поряд з тілом Кеті? Можливо у місті з’явився маніяк, а камінчики з літерами це його фішка? Але який мотив вбивати школярку, скільки я дивилась документалок, майже всі мали психологічні травми з дитинства, рідко хто вбивав просто так. 

Мені треба потрапити в поліційний відділок і глянути досьє про вбивство Кеті, цікаво що знайшли при огляді тіла і території, чи є в них зачіпки. Мене нагнітає те, що Сару ще досі не знайшли, вже стільки часу пройшло, а вона таке відчуття що крізь землю провалилась. Щось тут не те, по дорозі до містера Скота з нею щось трапилось. Залишилось придумати, як потрапити у відділок і не попастись, хіба це можливо? Та здається я знаю, хто мені може в цьому допомогти. Я підсіла за стіл де сиділи, Міла, Люк і його компанія. 

-Всім, привіт! - привіталась я.

-Привіт, Алісанно! - відповіла Міла, інші теж привітались, але не так радісно. — як ти?

-Та непогано, ти як? Ти підеш у похід?

-Ох, не нагадуй, краще вже б були уроки, не люблю ходити у ліс, різні комахи, змії, а ще надіюсь не зустріти там вовків чи ведмедів, брр, аж мороз по шкірі пішов як уявила картинку в голові. - відповіла емоційно Міла. Я розумію її, та мене лякають зовсім не комахи чи хижаки.