Глава 3

Це був останній день навчання перед вихідними. Міла весь час проводила з новою компанією Люка. П’ятірка зазнайок: Люк, Астр, Кріс, Селена та Аніка. А тепер з ними ще й Міла. Між Люком і Карою виникла сварка, тому вони розійшлись. Ми спілкуємось з нею, але не так як раніше. На одній з перерв, я стояла біля своєї шафки, потрібно було взяти підручник і зошит для наступного уроку, як до мене підійшла Кара зі своєю подругою Мері.

-Найкраща подруга проміняла тебе на хлопця, яка жалість. Невже ти думала, що з такою невдахою хтось буде дружити? Хоча одна все ж таки дружила, але зникла, яка біда - вони голосно засміялись.

-Що тобі від мене потрібно? І не смій про Сару говорити! 

-А то, що? Пожалієшся мамі? - вони не зупинялись сміятись з мене, але в одну мить затихли, я прослідкувала за їх поглядом, ззаду мене стояв Мартін. Вони розвернулись і пішли. Значить не тільки мені з ним некомфортно.

-Що вони хотіли від тебе?

-Нічого, просто насміхались з мене. Ти щось хотів? — запитала я.

-Хотів сказати, що сьогодні не зможу прийти до тебе, в мене справи, але завтра можемо зустрітись і піти в місцеву бібліотеку, для додаткової інформації для доповіді.

-Добре.

Він обернувся і пішов, навіть не попрощався. Дивний. Перед уроком я ще зайшла до вбиральні. Коли хотіла вийти з кабінки, я почула розмову, яка мене зацікавила:

-Цей Мартін, такий красень. Хочу його кудись покликати.

-Ти, що навіть не думай. Вже забула, що було минулого року?

-Ти дійсно віриш, що він причетний до смерті сестри? Справу закрили, це було самогубство.

-Лано, не будь дурепою. Його батько мер, думаєш він би дозволив очорнити свою репутацію. Ніхто б не наважився перейти йому дорогу. Ти бачила, який цей Мартін дивний. Я чула, що його батько дуже жорстоко з ним поводиться, таке відчуття що ненавидить його, а для Мартели все робив, ледве на руках не носив, можливо це дитяча травма була. Зі заздрості це зробити та підлаштувати як самогубство. Він був єдиним підозрюваним.

-Навіть не знаю. Я сумніваюсь, що рідний брат на таке спроможний. Сьогодні до речі вже рік, як її поховали.

Пролунав дзвінок і вони пішли, а я сиділа і не знала, що думати. У Мартіна була сестра…

Після уроку я вирішила розпитати в Міли, трохи більше про Мартелу. 

-Хей, Міло. 

-Привіт, Ліс.

-Як ти?

-Все добре, ти як?

-Теж непогано. Я хотіла в тебе дещо запитати, маєш вільну хвилинку?

-Так, можемо піти на заднє подвір'я поговорити. — з посмішкою відповіла Міла.

Ми вийшли зі школи та присіли на траву.

-І так, що ти хотіла запитати?

-Що сталось з Мартелою? 

-Тобі Мартін про неї розповів? Що саме ти знаєш?!

-Поки, що нічого, ні не Мартін. Я випадково почула про неї та хочу знати більше про цю ситуацію. Він мене лякає, хочу знати чи варто мені його боятись, чи я себе накручую.

-Я навіть не знаю з чого почати… — задумалась Міла. — Мартела вчилась в паралельному класі, ми дружили з нею з дитинства, адже моя мама колись була подругою з її мамою, поки вона не померла…. Я як могла підтримувала Мартелу, але для Мартіна це було набагато важче. Він рік приймав антидепресанти, відгородився від сестри й батька, хоча з батьком в них і так стосунки були натягнуті, а після смерті мами взагалі стали ніякі. Було помітно не озброєним оком, що батько більше любив доньку ніж сина. Від нього він чекав більшого завжди.

Минулого року почались канікули, у нас є традиція проводити канікули за містом, в селищі Блейк, «еліта» нашої школи мають там за місцеві будинки, де проводять всі свята. Астр тоді влаштував вечірку, запросили всіх своїх. Вони теж там були, це селище недалеко від обриву, про який говорив містер Скот. Так от, як будь-яка вечірка ми випивали, танцювали, веселились, але Мартела була чимось засмучена, вони з Мартіном знову посварились, через що саме я не розпитувала, в них були часті сварки, тому я в це не лізла. Вона вирішила вийти пройтися, але більше не повернулась. На другий день її знайшли мертвою, начебто сама стрибнула з того самого обриву, але далі все було дуже заплутано, я не пам’ятаю як так вийшло, але підозрювали Мартіна, та потім справу зам‘яли. Це все що я знаю. Після цього батьки заборонили нам проводити вечірки.

-Думаєш Мартін міг таке зробити?

-Я не знаю, що тобі відповісти, я з ними проводила багато часу, поки Мартела була жива, вони завжди сварились, за що не будь. Це могло статись випадково, розумієш?

-Тааак, дивно і лячно водночас.

-Моя порада, тримайся від нього якомога далі, як тільки завершите домашню роботу, відразу перестань з ним спілкуватись, я не знаю що від нього можна чекати…

Після уроків я вирішила зайти до мами в магазин, вона просила їй допомогти розкласти нові статуетки, які їй сьогодні мали привезти. Закінчивши я пішла додому, а перед тим вирішила прогулятись трішки містом, я була недалеко від цвинтаря, і тут побачила як Мартін прямує до нього, в голову прийшла божевільна ідея прослідкувати за ним. Я йшла далеко від нього і тим самим ховалась поміж дерев, щоб він мене не помітив, побачила як він наблизився до могил, на одну поклав червоні троянди, а на іншу білі піони. Довго стояв дивився, скільки болі в очах і жалю? Виглядав дуже розбитим, що якщо він дійсно причетний до смерті сестри, може це дійсно була випадковість, а зараз він картає себе?

Наступного дня, ми зустрілись в центрі міста.

-Привіт.

-Ну привіт, Алісанно.