Глава 2 (питань з’явилось ще більше)

Після школи, відпросившись в мами ми з Мілою замість того, щоб піти до неї, вирішили сходити до її батька на роботу. Він працює шерифом й точно має знати, чому в школу приходила поліція.

-Не так я планувала провести сьогоднішній день — сказала засмучено Міла.

-Я розумію, але якщо я не дізнаюсь, що сталось то не засну точно.

Підійшовши до відділку нас відразу пропустили, бо Мілу тут усі знають.

-Привіт, тату! — Міла підійшла до батька та обійняла його.

Мені завжди подобались відносини подруги з батьками. Вона їх єдина донька і видно як вони хотіли дитину. Міла може їм про все розказати й попросити, не боячись що її насварять чи покарають.

-Привіт, доню! Щось трапилось? Потрібно було подзвонити, що ти плануєш зайти.

-Насправді, ми прийшли по ділу. Сьогодні в школі ми побачили поліцейських і хотіли запитати в тебе, що сталось?

-Дівчата, для чого вам це?

-Тату, будь ласка, скажи чого вони приходили? Ми хвилюємось.

Містер Марелл трішки задумався і відповів:

-Вам потрібно думати про навчання, а не перейматись тим, що вас не стосується. — відповів спокійно батько Міли.

-Нам потрібно лише знати з чим зв’язаний їх прихід у школу і все, більше ми не будемо тебе діставати питаннями, ми обіцяємо.

-Ну добре. Вчора до нас звернулись батьки Кеті Харіс. Вона не повернулась в п’ятницю додому після школи. Перед цим в них був якийсь конфлікт вдома і вони подумали, що вона залишилась в подруги, але коли побачили її разом з мамою в магазині, вона розповіла що вони ще у п’ятницю попрощались. Телефон виключений, батьки хвилюються.

-Жахіття, надіюсь з нею все добре.

-Не переймайтесь цим, ми розберемось. Краще зосередьтесь на навчанні.

-Добре, тату, ми підемо в нас ще є справи.

-Будьте обережні.

Вийшовши з відділку, ми вирішили піти до Міли ненадовго, але тут до мене задзвонив телефон.

-Хто це?- запитала Міла.

-Не знаю, невідомий номер – відповіла я - Алло?

-Привіт Алісанно! Це мама Сари, я не можу до неї додзвонитись, ми тільки повернулись додому, бо цих вихідних їздили в інший штат по роботі, вона з тобою? Можеш дати їй слухавку?

-Добрий день! А Сари сьогодні не було в школі, ми подумали вона захворіла, теж не могли додзвонитись.

-Ви цих вихідних не бачились?

-Ні, ми бачились ще у п’ятницю на заняттях.

-О, Боже! Якщо щось дізнаєшся відразу мені зателефонуй!

-Добре, обов’язково.

Дзвінок закінчився, але після цієї розмови таке відчуття, що в мені щось зламалося.

-Хто дзвонив? — вивела мене з ціпеніння Міла.

-Мама Сари, їх не було цілі вихідні вдома, Сару залишили одну, питала чи вона з нами, бо вдома її немає.

-Щось мені це не подобається.

-Мені теж, спочатку Кеті, тепер Сара. Потрібно повідомити твоєму батьку.

-Я зараз до нього подзвоню.

Після цього нам було вже не до фільму і ми порозходились по домах.

Сон ніяк не йшов, всі думки були про Сару і Кеті. Хоча я не дуже знала Кеті, вона вчилась в паралельному класі, але все одно надіюсь, що з ними все добре.

Наступного дня в школі скасували уроки. Поліція проводила допит учнів і вчителів. Прийшла моя черга для допиту.

-Доброго дня!

-Сідай, Алісанно. Не хвилюйся, ми поставимо тобі декілька питань і відпустимо, тільки відповідай правду, домовились? — запитав в мене поліціянт.

-Так.

-Які у Сари були відносини з однокласниками? Можливо вона мала з кимось конфлікти? З кимось посварились напередодні?

-Сара дуже спокійна дівчина, вона ніколи про нікого не говорила поганого, зі всіма мило спілкувалась. Дружила тільки зі мною і Мілою.

-Коли ви востаннє бачились?

-У п’ятницю після уроків, ми вже збирались іти додому, як вона згадала, що хотіла зайти в книжковий магазин, а пізніше хотіла забрати свій зошит, який забула у вчителя. Вона вже як місяць ходила на додаткові заняття з історії, бо хотіла ідеально підготуватись до вступу у Гарвард.

-На вихідних ви не спілкувались?

-Ні, цих вихідних ми з моєю сім’єю їздили до місцевого комплексу «Блурівер» відпочивати, я й навіть не звернула уваги, що від неї немає смс, думала теж проводить час з батьками й ми побачимось вже у школі та поділимось хто як провів час.

-Батьки Сари стверджують, що вони з нею листувалися, але жодного разу не зідзвонювались. Можливо вона вирішила залишитись в хлопця поки батьків не було. У неї були з кимось стосунки?

-Ні. Вона ніколи не розказувала, що їй хтось подобається з однокласників.

-Можливо був хлопець за межами школи? Чи можливо був якийсь прихильник в Інтернеті? Зараз такий час, що багато хто знайомиться в соцмережах.

-Це не схоже на неї. Думаю вона б нам розказала, ми завжди все розказували один одному.

-Яка у неї була поведінка останнім часом? Може ви побачили щось дивне? Була мовчазна, налякана?

-Ні, така як завжди, весела, розказувала про свої плани на майбутнє, на кого хоче піти вчитись, але нічого дивного я не помітила. Цього року вона ще більше поглинула у навчання, вона хотіла своїми силами потрапити в університет.

-Дякую, Алісанно! Якщо ще щось згадаєш можеш зайти в поліцейський відділок.

-До побачення!

Не встигла я вийти з класу, як на мене, налетіла Міла з питаннями, я їй коротко все розповіла і запитала чи її батькові щось відомо, але нової інформації не було.