Глава 1 (за 2 місяці до цього)

Туман. Ліс. Навколо тиша. Я іду босими ногами по траві й не можу зрозуміти де знаходжусь.

-Тут хтось є?…Тут хтось є?…Тут хтось є? - мій голос ехом загубився поміж дерев.

Куди я йду? Що я тут роблю? Десь почувся тріскіт гілок, обертаюсь нікого.. Стає страшно і я починаю бігти, але куди втікати? Та немає часу думати, головне бути трохи далі від цього місця. Аж поки переді мною не з’являється обрив. Ну все прибігла. 

-Далеко зібралась? - цей насмішливий голос на який не хочеться обертатись. Завмираю від страху настільки, що навіть дихати перестаю, а він підходить ближче — Боїшся мене? - і ось знову ці очі: чорні, холодні, дивляться так ніби забираються крізь тіло і заглядають у душу. На лиці жодної емоції, а руки штовхають мене з обриву..

-Соня пора прокидатись — я підриваюсь у ліжку, фух це сон. Тіло тремтить, а серце так калатає ніби готове вирватись з грудей.

7:00 потрібно вставати та збиратись у школу, бо якщо знову запізнюсь вчитель обіцяв залишити після уроків і виконувати додаткові завдання з бунтарями школи. Таке відчуття, що я єдина хто запізнюється, хоча не раз бачила як містер Скот замість того, щоб іти на урок закривався в комірці з місіс Харинтон викладачкою іспанської. Або коли разом зі мною запізнилась донька місцевого багатія, чомусь попередження дали тільки мені. Але куди ж мені до неї, таке пробачається тільки діткам багатих батьків. Не те що я жаліюсь на своїх батьків, у нас звичайна сім’я, батько працює в ІТ-сфері, у нього хороші стосунки з директором компанії тому мені й моєму брату вибили місце навчатись в найпрестижнішій школі нашого міста. Вчитись з дітьми багатіїв так собі, але престижна школа і мої оцінки обіцяють мені хороше майбутнє. Мама має свій маленький магазин з антикваріатом, який дістався їй у спадок від бабусі. Прибуток з нього маленький, але мама живе цим місцем, а тато підтримує її та захоплюється нею, бо бачить як мама вкладає душу у цей магазин. Ще раніше на місці магазину (і вся навколишня територія) хотіли побудувати великий торговий центр, пропонували кругленьку суму на яку можна жити до старості ні в чому собі не відмовляючи, але мама відмовилась, бо тоді б пропала її душа, деколи здається що вона цей магазин любить більше ніж свою сім’ю.

-Алісанно, ну скільки можна валятись? Ти знову провела всю ніч за переглядами серіалу? Швидко іди в душ і чекаю тебе на сніданок. Сьогодні я вас відвезу в школу, бо батько був змушений швидше поїхати на роботу.

-Добре мамо, уже встаю — ледве перебираючи ногами іду в душ. Таке відчуття, що я бігла крос. Стоп. Сон. Чому він мені приснився? Я ніколи не забуду ці очі. Це був Мартін Халкел син мера нашого міста. Він тиждень назад повернувся у нашу школу. Минулого року наскільки мені відомо, його відрахували, але через що я не знаю, та й не питала ні в кого. Знаю, що це було перед тим як мене перевели в цю школу. Тільки що могло такого статись, щоб навіть його батько з такими зв’язками не зміг допомогти? Взагалі навіщо я про нього думаю, якби не сон я б навіть про нього не згадала. Я з ним ні разу не розмовляла, в нього не дуже дружній вигляд. Високий десь приблизно 1.90 завдовжки, чорні як вугілля очі, волосся темне і пряме, зачесане на бік, але не ідеально, є краплинка бунтарства. Руки накачані ніби не сильно, але я думаю якби хотів, то зміг би однією рукою мене задушити. Так стоп! Це сон і треба покінчити дивитись серіали про вбивства, бо мене лякають мої сни та думки..

Я швидко зібралась. Сьогодні вирішила вдягнути широкі світлі джинси, чорний топ на довгий рукав і свої улюблені кеди, які мама обіцяла викинути, бо вони вже старенькі, але я їх обожнюю, вони підходять під весь мій одяг. Волосся вирішила розпустити. Моя подруга Міла говорить, що в мене гарне волосся, воно світле, довге і має природну хвильку і щоб я не думала його ховати. Зверху накидаю теплу сорочку і вуаля я готова. До школи ми доїхали швидко. Більшість учнів приїжджають до школи на своєму авто, ми одні з небагатьох кого привозять батьки. Мій молодший брат Донні цього соромиться, тому мама висаджує нас трішки далі від школи.

-Ну все мої дорогенькі, гарного вам дня. І ти Донні обіцяй сьогодні без пригод. Мені набридло, що мене постійно викликають у школу через твої витівки. Батько багато працює, щоб ви могли відвідувати цю школу.

-Я не просив, щоб мене сюди переводили! - відповів незадоволено брат.

-Донні, будь ласка, просто пообіцяй.

-Добре. - і вибіг з машини

-Що мені з ним робити? Я погана мати? - запитала мама мене.

-Мамо, все буде добре, він виросте і зрозуміє наскільки багато ви з татом для нас робите. Все па-па люблю тебе — попрощалась з мамою і вийшла з машини.

Доходячи до школи я побачила Мілу, але вона мене не бачить тому, що зараз вона наче під гіпнозом, а все тому, що недалеко від неї стоїть Люк, по якому вона сохне вже рік. Але він не звертає на неї уваги, та ще б коли біля нього стоїть найпопулярніша дівчина школи Кара. Висока брюнетка, з пухлими губами, шикарною фігурою і третім чи навіть четвертим розміром грудей. Хоча Міла теж дуже красива, ріст у неї невисокий, мініатюрна дівчина з красивою фігурою, з довгим чорним волоссям, і сірими очима. Але як у більшості американських фільмах, популярний хлопець зустрічається з популярною дівчиною. Сумніваюсь, що вони закохані один в одного, думаю після закінчення школи навіть не згадають про те, що було між ними в школі. А моя подруга мріє хоча б один погляд в її сторону з іншого кінця двору.

-Привіт, Міло! Обережно, бо ти зараз спалиш його своїм поглядом, хаха.

-Що? Ліс, ти чого? А якщо хтось почує? - страх в її очах як буря — Невже так помітно, що я на нього дивлюсь?

-Ну ти стоїш по серед двору і не бачиш нічого навкруги, як думаєш помітно?

-Ну що він в ній знайшов? Невже я гірша за неї? Я вже рік ношу його в думках, а він навіть не дихає в мій бік