Глава 6

   Йому ще ніколи не доводилося когось вбивати. Звичайно, він ходив на полювання багато разів і воно йому подобалося, але полювання – це одне, а от вбивство людини – це зовсім інше, і в порівняння з ним не йде, але він відчував, що готовий до цього. За свій вік йому доводилося стріляти в людей, проте не вбиваючи їх. Він вирішив не думати про це й відігнати всі думки, щоб не нервувати, нерви йому точно зараз недоречні.

   Він глянув на годинник, що стояв на тумбі коло ліжка, 21:04. Неспішно вставши детектив взувся, перевірив, вже в третє, свій пістолет ТТ (Тульський Токарський).

• З Богом -, сказав він і вийшов з кімнати.

   Його шлях лежав на самий верх, на восьмий поверх, що за часту знімався повністю, тому – це було найкращим місцем для анонімної вечірки Мустафи. За план детектив мав лише троє пунктів: зайти непоміченим в апартаменти, а далі нарешті побачити те трикляте лице, і якщо він його впізнає, то тут вже настане третій пункт: помста.

   Цього разу він вирішив піднятися по сходах, тим більше ліфт був лише до сьомого поверху. Переступаючи неспішно сходинку за сходинкою, час для нього тягнувся, як гумка. А з кожною сходинкою ступати ставало все складніше і складніше. Його пульс пришвидшився, а дихати він став частіше й тяжко, ледь не тремтів, але не через страх, як можна було подумати, а через його нетерпіння, він не мов би горів, воно його жерло. Проте ось він, заповітний восьмий поверх, він на місці.

   Він злегка прислонився своїм правим вухом до дверей прислухаючись, але кроків він так і не почув, тому скоріш всього вони в іншій кімнаті, крім того, за дверми грала легка музика, котра доречно могла прикрити звук його ходьби. От чого він не продумав, то – це, що двері можуть бути закриті. Тож він взяв у свою праву руки пістолет і потягнувся лівою до дверної ручки, двері безшумно прочинилися. Невдачі, що спіткали його до цього вже позаду, а зараз схоже, що фортуна повернулася до нього. Детектив швидко прошмигнув крізь двері й тихенько закрив їх. Перед ним була шикарна кімната, з приголомшливим видом з панорамних вікон на місто покрите завісою ночі. Світло було притушене, що знову зіграло йому на руку. Трохи озирнувшись він вирішив засісти за шторами, що були в іншому кінці кімнати. Намагаючись йти неймовірно тихо він помітив світло зі шпарини не до кінця зачинених дверей кімнати зліва, і – це була, як він пам’ятав ще одна велика кімната в якій було джакузі.

   Поза дверей роздався глухий звук, ніби щось дуже тяжке упало на підлогу. Через шпарину він вирішив заглянути, і дізнатися: що все ж таки там діється. Прикривши своє ліве око детектив побачив там щось дуже дивне: ноги. Підійшовши трохи ближче він зміг розгледіти всю картину. Це були ноги Мустафи, тіло якого нерухомо лежало посеред кімнати, навіть малого руху грудної клітки сищик не побачив.

• Та він мертвий! - Подумки промовив детектив, після чого він почув стихлі кроки й шмигнув за штору. – Можливо – їх обох вбили? Або ж тільки його, він, звичайно, розповідав про деякі негаразди, але по ньому не можна було сказати, що настільки все складно.

   Двері відчинилися й з них вийшов, неспішним кроком, чоловік, коли той закрив двері детективу все-таки вдалося розгледіти обличчя чинуші, після чого він невпинно, без всіляких сумнівів налетів на чиновника, збивши при цьому його з ніг, й наставив на нього дуло пістолета.

• Ти хто бляха такий!? – викрикнув чоловік, в той момент сидячи на підлозі, у позі чимось схожій на ту в якій сидять поліжниці.
• Тобі потрібні гроші? -
• Ні. Мені потрібні відповіді. Це ти вбив Таїсію?
• Послухайте, давайте ви відставите зараз свій пістолет і ми спокійно поговоримо про вашу Таїсію. Добре? До того ж ви напевне щось плутаєте, я не та людина, яка здатна на вбивство.
• А про – це знає труп в сусідній кімнаті? Не буду здивований, якщо і він помер через зупинку серця. В тебе остання спроба, щоб відповісти на задане мною питання.
• Добре, добре. Це не я.

   Глибокий гуркіт пострілу роздався напевне що на всю округу. Після нього у вухах детектива ще з хвилину був білий шум, давно не стріляв, ще й ТТ, пістолет не з тихих, що тут ще сказати, не молодий вже, не він, не детектив. Білий шум змінився на стогін, стогін чиновника, якому він прострелив коліно. Хоч не стріляв він давно, але влучність тримає, бо попав куди й цілився.

• А хто ще – це міг зробити Анатолію Олексійовичу? В мене давно засіла думка в голові про те, що то був не збіг обставин. Довгий час я розслідував цю справу, навіть зробив коло підозрюваних, але, як не дивно її зам’яли, чому ж? І тут через стільки років ряд смертей такого ж характеру і тут ти, і все склалося в один пазл. Уявляєш? До речі, ти один з тих, хто був у колі підозрюваних. Тобі є, що мені сказати перед смертю?
• Все-таки й тебе треба було вбити, падлюку, проте я не жалю, я зробив все, що хотів. Ти думав, що я просто забуду про те, що ти вчинив?
• Мені байдуже, - урвав його детектив й додав, - тобі час вже здохнути. –

   Після чого пролунав ще один доленосний вистріл, але він був не останнім. Вистріл прийшовся в шию, кров лилася струмками по його тілу, спускаючись все нижче і ближче до ніг детектива, схоже поцілили йому в артерію. Детектив був при смерті, йому залишилося не довгою. Але на останніх поривах життя він зробив вже останній постріл, прямісінько в голову Анатолія Олександровича. Після чого обоє повалилися додолу.