Глава 5

   Через годину він вже був на автобусній зупинці: навпроти готелю-ресторану “Золота Ніч”. Його вивіска виблискувала ще з далеку, так і зазиваючи людей ввійти. Місце було не надто таки популярне серед місцевих та і туристів, але клієнтів воно мало достатньо, щоб жити й не занепадати. Перейшовши проспект, детектив поволі поплентався в сторону готелю, де спочатку краєм ока оглянув стоянку в пошуках знайомої йому машини, й там серед машин він побачив її - Татру 613. Тож не зволікаючи він пішов до входу. Підійшовши до рецепції він зняв звичайну кімнату на ніч, варто зауважити, що з моменту його входу, хлопець, що був тут охоронцем, пас його очима, нібито чекаючи приводу, щоб викинути того за шкірку прямісінько на вулицю, проте, не дочекавшись його провів гостя своїм настирним поглядом, аж поки той не скрився в коридорі. Цей погляд для детектива був дратівливий, проте за довгий час він, поволі, навіть сам того не помічаючи майже перестав звертати на них увагу.

   Зайшовши в пустуючий ліфт, він звернув свою увагу на його пишне оздоблення: різьблене дерево, що загравало візерунками і його відтінками та трохи жовтувато-помаранчеве світло, що доречно вписувалося і додавало цікавий прошарок вечірньої ночі. Натиснувши кнопку, ліфт трохи колихнувся й незабаром почав рухатися, на п’ятий поверх, він перевів погляд на рекламний буклет, вручений йому разом з ключем від номера, дівчиною з реєстраційної стійки, що була гарною, як маківка, а стрункою, як тополя.

   Розгорнувши його він роздивлявся картинки з номерами, їжею та всякими примітками до них, переглядаючи їх, він помітив опис готелю, хоч він тут вже бував, і не одноразово, він все ж таки зачитав його:

 “- Готель-ресторан “Золота Ніч” – неймовірне місце, маленький оазис серед великого мегаполіса. Восьмиповерхова будівля, як зовні, так і всередині виповнена в стилі близького сходу. Крім звичайних страв тут також можна скуштувати блюда з арабських та азіатських кухонь. За додатковими пит…”, звук дверей ліфта, що почали прочинятися відірвав його від читання. Пройшовши коридором до дверей з номером “38”, він сунув ключ й прокрутив його двічі після чого повторив операцію, але вже будяччі всередині.

   Це був звичайнісінький номер з двома кімнатами: спальнею та туалетом – душовою. Пройшовшись в інший кінець спальні, до блідо-коричневих штор, що разом утворювали три ромби, два малих і один трохи більший у центрі. Він широко розчахнув їх і виглянув у вікно, вдивляючись у проїжджі машини та мерехтіння вогнів міста. Простоявши так декілька хвилин він подивився на годинник, зняв свої черевики й ліг на ліжко, він просто лежав, все думаючи про те, що мало відбутися вже десь через півтори години, коли ті нап’ються та можливо ще обкуряться. І – це його бентежило, бо якщо все зійдеться, то він його вб’є.