Глава 4

   Сяйво, й на в проти своєї скроні він вже бачить дуло пістолета, а сам стоїть десь посеред міста, на дорозі. Навпроти його очей мальовниче розкинувся бульвар, усіяний невеличкими крамничками, ресторанчиками та вже запаленими ліхтарями. Навівши свій погляд на стрілка він побачив свою Таїсію.

   Гуркіт повис у його вухах; кімнату заливало білим сяйвом від усіяного блискавками неба.

“- Сон”

   Перевівши свій погляд на годинник, стрілки якого показували п’яту, але насправді – це була шоста, бо годинник ще був не переведений з зимового часу. І він – це знав, але йому було якось все одно.

   Після не довгого, тупого перегляду стіни він при піднявся з дивану, одягнув свій вчорашній одяг, який лежав на стільці біля нього, взувся у свої класичні, шкіряні туфлі, з фінішної шкіри, які колись йому коштували цілий мішок золота. Але зараз – це була лише пара старих, недоглянутих туфель.  

   Почав свій ранок зі стаканчика вогняної води, сьогодні він знав міру, тому зробив один невеличкий ковток, й закусив хлібом та ковбасою.

   Взяв з шафи плаща та вкинув у внутрішню його кишеню шмат хліба. Так він і вийшов, під проливний дощ, котрий потроху вже починав вщухати, а поза хмарами пробиралося сонце. Після дощу воно здавалося неймовірно яскравим, що аж сліпило. Вулиці поволі заполонилися людьми, а на дорогах з’являлися машини. Він йшов й зустрічав одних і тих же людей, котрі кудись поспішали.

   Він прийшов десь о сьомій, і був впевнений, що – це був прекрасний час, щоб розпочати своє спостереження. Всівшись навпроти будинку Мустафи, під кущами, щоб його персона не дуже впадала в очі, й здавалася звичайним старим голодранцем, який просто жебракує біля заможних будинків. Трохи примостившись він почав вижидати.

   В нього був план, що мав лише три пункти, перший він вже виконав, а саме прийти на місце та зачаїтися з гарним обзором на вхід до території будинку. Другою частиною плану було: дізнатися гостя Мустафи, якого для зручності та з долею жарту детектив почав називати Містером “X”. Й заключною частиною було: по тихому злиняти.

   Сидів він вже не першу годину не зводячи й притуляючи очей від входу, вже й погода стала зовсім ясною, а небо чистим, та так, що тільки калюжі нагадували про недавню зливу. А сам будинок Мустафи стояв так, що як раз за ним і підіймалося сонце, яке набридливо світило детективу в його карі очі, через що той ще більш глибоко вліз в кущі за своєю спиною, та так що його вже й зовсім не було видно, своєю спиною сперся об якусь каменюку, так він і сидів. Від своєї довготривалої нудьги він почав більш вичерпно роздивлятися все навколо нього: чагарники в яких він сидів, людей котрі йшли по педантично викладеній бруківці, слідкував за мухами, що докучливо дзищали зі всіх сторін.

   Вже десь після обіду він з’їв першу половину свого хліба, який взяв на випадок затяжного слідкування. Сонце стояло рівно перпендикулярно до землі й пекло, як в Сахарі. І не було відомо ще скільки так чекати.

   Вже коли сонце не пекло і було десь за його спиною біля будинку Мустафи зупинилася машина – це був лімузин ЗИЛ-115, преміальна машина, до того ще й номерний знак “М01”, що примітив детектив – це означало, що в ній їде не просто якась важна персона, а урядовець. Детектив загострив очі й випнувся трохи вперед, побачив трьох людей, один – водій, другий був охоронцем, а третім був, схоже, що той самий Містер “X”. Високий, з вираженою сідиною, та худорлявою статурою, дві руки, як тростинки, але попри все це він не бачить лице, чиновник, як на зло, й не думав повернути голову хоч на градус, й показати свою фізіономію. Детектив навіть не встиг зреагувати, як того швидко зустрів на вході Мустафа й провів всередину.

• Що ж, засідка продовжується- , промовив він. - Цього разу він точно покаже лице, головне пильнувати двері й не проґавити, коли ті прочиняться.

   Приблизно пів години потому, щось почалося, він побачив, як ворота від гаража Мустафи, що знаходилися, трохи, лівіше дверей, почали відчинятися, з них виїхала блискуча, чорна іномарка: Tatra-613, краєм ока детектив побачив двоє силуетів, напевно що - це вони, але продовжив ще пасти очима лімузин, що стояв навпроти нього. Й не дарма, після закриття воріт, двері прочинилися й з них вийшли ті двоє, що супроводжували чинушу, завели машину й поїхали, але вже в інший бік.

На цьому моменті детектив плюхнувся на покриту травою землю, і почав думати.

• Так, що ми маємо: Мустафа разом з Містером “X” виїхали, куди саме ще не ясно, але на одній машині, самі ж посіпаки чинуші поїхали в іншому напрямку. В такому випадку є лише одне місце, де чиновнику хотілося б не потрапляти на очі кому не попадя, і - це “Золота Ніч”.