Розділ 14. Жінка, яка мала зайняти моє місце

Ліана сама запропонувала зустріч. Обрала бар у готелі й прийшла в темних окулярах, хоча надворі вже стемніло.

— Припини блокувати угоду, — сказала вона. — Денис дає тобі більше, ніж ти заробила б за все життя.

— Я вже заробила свою частку.

— Ти була дружиною. Не керівницею.

— Ти повторюєш його слова.

Ліана зняла окуляри.

— Він давно тебе не кохає. Ви живете як сусіди. Навіщо тримаєшся?

— Я подала на розлучення. Тримаюся за майно, яке створювала.

— Він одружиться зі мною.

Я відкрила на телефоні листування Дениса з представником «Норд Кепітал», яке Антон отримав у межах судового розкриття. Денис обговорював можливий шлюб із дочкою одного з партнерів як «гарантію довгострокового союзу». Ліану називав репутаційним ризиком, який треба усунути після підписання.

Вона прочитала двічі.

— Це підробка.

— Тоді покажи йому.

— Навіщо ти це робиш?

— Щоб ти знала: у його плані ти не переможниця. Наступна людина, яку залишать без нічого.

Ліана підвелася.

— Я не допомагатиму тобі.

— Я не просила.

За два дні вона опублікувала нову заяву проти мене. Назвала документи вирваними з контексту й підтвердила, що нібито ніколи не мала особистих стосунків із Денисом.

Увечері він поїхав до її квартири. Я знала це, бо журналіст, який стежив за мною, випадково зняв і його машину.

Ліана ще обирала не правду, а надію, що Денис бреше всім, крім неї.

Я теж колись робила такий вибір.

Через три дні Ліана запросила мене вдруге. Цього разу не в бар, а в порожню переговорну «Вектора». Вона втратила звичну впевненість: на столі стояла вода, якої майже не торкалася, телефон лежав екраном донизу.

— Денис сказав, ти погрожуєш опублікувати наші фотографії.

— Я жодного разу не погрожувала.

— Тоді навіщо збирала?

— Щоб зафіксувати витрати спільних і корпоративних коштів. Ваш роман важливий лише там, де за квартиру, поїздки й прикраси платила компанія.

Ліана подивилася на двері.

— Він поверне все після угоди.

— Із якої частини? З офіційних тридцяти одного мільйона чи прихованих сімнадцяти?

— Ти не розумієш механізму.

— Цю фразу ви обоє повторюєте, коли не хочете показувати документи.

Я поклала перед нею копію платежу за ремонт квартири.

— Підрядник виставив рахунок за роботи на терміналі. У той самий час ремонтував твою спальню. Якщо підпишеш продаж, це нікуди не зникне.

— Ти хочеш, щоб я свідчила проти нього.

— Хочу, щоб ти взяла власного адвоката й зрозуміла ризики. Не мого. Не Денисового. Не батькового.

Вона засміялася.

— Тепер ти мене рятуєш?

— Ні. Попереджаю. Рятуватися доведеться самій.

Ліана відсунула документ.

— Він розповідав, що ти ніколи його не підтримувала. Що в найважчі роки лише рахувала витрати й казала, чому нічого не вийде.

— Я продала квартиру, щоб компанія пережила перший борг.

— Каже, гроші дала твоя родина.

— Квартира була моя. Переказ у справі.

— Він казав, що ти не хотіла дітей.

Це влучило точніше, ніж Ліана могла знати. Я не показала.

— У тебе є повідомлення, де він так пише?

— Є.

— Збережи. Коли він пояснюватиме, що ти сама придумала роман, знадобиться доказ його версій.

— Він не зробить цього зі мною.

— Уже зробив. У першому ж коментарі для преси сказав, що особистих стосунків немає. Ти повторила.

Ліана стиснула губи.

— Бо угода важливіша за плітки.

— Для нього угода важливіша за тебе.

Вона вийшла першою. У коридорі стояв Денис. Не знаю, скільки почув. Ліана пройшла повз нього, не зупинившись.

— Ти переслідуєш її, — сказав він.

— Вона запросила мене.

— Навіщо?

— Запитай у неї.

Денис зачинив двері переговорної.

— Що ти показала?

— Документи, які має право бачити людина, записана в них відповідальною.

— Ти втягуєш Ліану у свою помсту.

— Її втягнув ти, коли оформив платежі на її ім’я.

Він підійшов ближче.

— Ти думаєш, після суду хтось захоче з тобою працювати? Ти розкриваєш усе, що бачиш. Партнери цінують лояльність.

— Лояльність до злочину називається співучастю.

— Якого злочину? Консультаційної винагороди? Подарунка працівниці? Ти будуєш кримінальну справу з бухгалтерських рішень.

— Тоді чому боїшся аудиту?

Денис став зовсім близько. Я відчула запах його парфумів і згадала перші роки, коли цей запах означав, що він повернувся додому. Тепер тіло реагувало напруженням.

— Я не боюся, — сказав він. — Я намагаюся зберегти те, що ти нищиш.

— Відійди.

— Ми ще одружені.

— Це не дозвіл стояти так близько.

Двері відчинилися. Наталя ввійшла без стуку. Денис відступив.

— Засідання через дві хвилини, — сказала вона. — І надалі всі розмови про справу проводимо в моїй присутності.

На засіданні рада проголосувала за зовнішній аудит. Савчук був проти, Денис утримався, але п’ять із восьми членів підтримали. Аудиторам надали доступ до угоди з «Норд Кепітал» і всіх пов’язаних платежів.

Ліана сиділа біля батька. Коли голосували, не підняла очей.

Після засідання вона надіслала Денисові повідомлення. Через помилку синхронізації воно з’явилося на планшеті в переговорній, підключеному до корпоративного облікового запису:

«Ти обіцяв, що на мені не буде жодних рахунків».

Працівник секретаріату побачив і зафіксував службовим актом, перш ніж пристрій заблокували віддалено.

Денис відповів: «Нічого не підписуй і не говори з Євою».

Це не було зізнанням, але підтверджувало: Ліана вже боялася не мене.

Денис наступного дня оголосив, що Ліана бере відпустку за власним бажанням. Вона сиділа в кабінеті й збирала речі, коли я прийшла на заплановану зустріч з аудиторами.

— Це через учора? — запитала я.