Розділ 11. Пастка в готелі

Суд не заборонив продаж акцій повністю, але зобов’язав Дениса повідомляти про будь-яку зміну структури власності й зарезервувати суму можливої компенсації. Для «Норд Кепітал» цього вистачило, щоб відкласти підписання.

Денис повернувся додому наступного дня. Поводився спокійно, ніби нічної сварки не було.

— Нам треба поговорити без юристів, — сказав він.

— Після того, як моя картка знову працюватиме.

— Це була додаткова картка до мого рахунку.

— Тоді розмовлятимемо після того, як я матиму доступ до спільних коштів.

Він розблокував її за хвилину. Я переказала на власний рахунок суму, яку Наталя назвала обґрунтованими сімейними витратами, і зберегла виписку.

Денис запропонував нову угоду: будинок матері, квартира в Києві й мільйон євро. В обмін я відкликала позов, підписувала конфіденційність і визнавала, що не брала участі в управлінні компанією.

— Останній пункт прибери, — сказала я.

— Це формальність для інвестора.

— Для тебе це найважливіше речення.

Він зібрав папери.

— Ти пошкодуєш, що слухаєш Наталю.

Увечері Марк повідомив про ще одну заплановану зустріч. Денис вимагав привести мене до номера готелю під приводом презентації. Усередині встановили дві камери, а в сусідній кімнаті мав чекати фотограф.

Наталя звернулася до поліції. Їй пояснили, що самої розповіді недостатньо. Потрібне підтвердження незаконного спостереження.

Ми погодилися провести зустріч під контролем приватної служби безпеки й викликати поліцію після виявлення камер. Марк нервував сильніше за мене.

— Якщо Денис дізнається, я втрачу всі контракти, — сказав він у ліфті.

— Ви погодилися зруйнувати моє життя за п’ятдесят тисяч.

— Я думав, це шлюбна гра. Що ви обоє хочете розлучення й торгуєтеся.

— Вам було зручно так думати.

У номері стояв стіл із проєктором. Марк увімкнув презентацію, а я оглянула пожежний датчик і настільну лампу. Маленький чорний отвір був у рамці телевізора. Другу камеру знайшов працівник безпеки в зарядному пристрої.

Ми нічого не торкалися. Наталя викликала адміністратора й поліцію. Номер орендувала компанія, яка платила Маркові. Доступ мали двоє людей із служби безпеки «Вектора».

Денис подзвонив, коли складали протокол.

— Де ти?

— У готелі з Марком і поліцією.

Він мовчав.

— Що сталося?

— У номері знайшли камери.

— Які камери? Єво, негайно їдь додому.

— Не можу. Даю пояснення.

— Нічого не підписуй без нашого юриста.

— У мене є своя адвокатка.

Я завершила дзвінок. Марк сидів у коридорі, закривши обличчя руками. Коли слідчий запитав, хто організував зустріч, він назвав Дениса.

Це було перше офіційне свідчення.

Слідчого звали Олексій Галай. Він не цікавився нашим шлюбом більше, ніж було потрібно для мотиву. Попросив Марка відтворити дзвінки, показати договір і назвати людей, які передали ключ від номера.

— Ключ-картку привіз Сергій із безпеки «Вектора», — сказав Марк. — Прізвища не знаю. Він чекав у кав’ярні навпроти.

— Хто обрав номер?

— Денис. Сказав, що там немає камер у коридорі.

Адміністраторка готелю заперечила: камери були, але за дві години до нашого приходу система перезавантажилася. Технік отримав заявку від корпоративного клієнта, який скаржився на проблеми з приватністю. Заявку надіслали з адреси служби безпеки «Вектора».

— Це ще не доводить, що наказ дав ваш чоловік, — сказав Олексій мені. — Нам потрібен ланцюг.

— У Марка є запис.

— Експертиза не завершена. Не буду обіцяти швидкого результату.

Його обережність дратувала, але я вже навчилася цінувати людей, які не продають упевненість до перевірки.

Камери вилучили разом із зарядним пристроєм і рамкою телевізора. На одній залишився частковий відбиток. Іншу встановлювали в рукавичках. У пам’яті збереглися тестові фрагменти: Сергій налаштовував кут, а за кадром чоловічий голос наказував перевірити, чи видно ліжко й двері.

Марк упізнав голос керівника служби безпеки.

Близько другої ночі нас відпустили. Біля виходу чекало троє журналістів. Вони знали номер готелю й моє ім’я, хоча протокол ще не завершили.

— Пані Черненко, ви були тут із коханцем?

— Ваш чоловік застав вас?

— Поліцію викликали через сімейну сварку?

Я зупинилася.

— У номері знайшли незаконно встановлені камери. Решту коментуватиме моя адвокатка після реєстрації провадження.

Наталя торкнулася мого ліктя, але не заборонила відповідати. Краще було одразу назвати факт, ніж дозволити Денисові першим заповнити тишу.

У таксі вона сказала:

— До ранку вони опублікують фотографії без згадки про камери.

— Тоді надішлемо номер провадження.

— Твій чоловік перейшов від приватної пастки до публічної. Після сьогоднішнього вдавати нічого не вийде.

— Я знаю.

Удома горіло світло в усіх кімнатах. Денис стояв у вітальні. На столі лежали роздруківки мого листування з Марком. Частину повідомлень вирвали з контексту: запрошення, згода на зустріч, фраза про чесну тему. Мої відповіді про роботу прибрали.

— Ти дозволила йому писати таке, — сказав Денис.

— Ти платив йому за ці повідомлення.

— Я найняв консультанта. Що він робив після цього — його відповідальність.

— Він назвав тебе в протоколі.

— Злякався камер, які сам поставив.

— Звідки знаєш, де їх знайшли?

Денис замовк. Я не повідомляла деталей телефоном, журналісти теж не знали місць.

— Марк міг сказати.

— Після допиту він не мав телефона.

— Ти прийшла в готель із чоловіком, який пише, що хоче тебе. І тепер допитуєш мене?

Він підвищив голос. Раніше я б відповіла так само, дозволила сварці знищити послідовність. Тепер поставила сумку й зняла пальто.

— Я прийшла на робочу презентацію, попередила адвокатку й не залишалася з Марком наодинці. У номері знайшли обладнання, встановлене твоєю службою безпеки. Це факти. Решту поясниш слідству.