Розділ 9. Перша помилка Дениса

Виставка відбувалася в галереї при готелі. Марк запропонував після закриття піднятися на дах, де нібито була приватна експозиція.

— Хто ще буде? — запитала я.

— Тільки ми. Художник залишив ключ.

— Тоді запросимо Оксану. Вона веде культурну програму фонду.

Марк усміхнувся напружено.

— Ви завжди берете колег на особисті зустрічі?

— Це особиста зустріч?

— Я сподівався.

Біля ліфта стояв фотограф. Інший чекав у лобі. Пастка була очевидною й погано організованою.

— Марку, — сказала я тихо, — якщо чоловік просить вас звабити його дружину, варто хоча б не призначати зустріч у готелі, де він орендує зал для ради директорів.

Його обличчя застигло.

— Я не розумію.

— Розумієте. Не хвилюйтеся, я не влаштовуватиму сцену. Ви проведете мене до виходу й завтра напишете, що чудово провели вечір.

— Навіщо?

— Бо якщо Денис зрозуміє, що план викрито, вам першому доведеться пояснювати, за що отримали гроші.

Марк подивився на фотографа, потім на мене.

— Ви давно знаєте?

— Достатньо.

— Що вам потрібно?

— Поки що — щоб ви не брехали більше, ніж уже погодилися.

Ми вийшли разом. Марк торкнувся моєї спини для камер, але не наблизився. Я сіла в таксі, яке замовила Наталя.

Удома Денис дивився телевізор.

— Як виставка?

— Марк хотів показати мені дах.

— І?

— Я відмовилася. Було холодно.

Розчарування промайнуло надто швидко, щоб він його усвідомив.

— Він хороший чоловік.

— Ти часто повторюєш.

Наступного дня Марк надіслав: «Ми повинні поговорити без телефонів». Я погодилася на лавку в парку біля Верховного Суду.

Він визнав, що Денис заплатив за консультаційний проєкт, частиною якого було наше знайомство. Прямого наказу спати зі мною не давав. Просив створити близькість і зафіксувати компрометувальні ситуації.

— Скільки?

— П’ятдесят тисяч євро після підписання вашої мирової угоди.

— Аванс?

— Десять.

— Повернете?

— Якщо відмовлюся, він знищить мій бізнес.

— Це не моя проблема. Але може стати вашою кримінальною справою, якщо встановлені камери порушують закон.

Марк зблід.

— Я не ставив камер.

— Тоді збережіть докази, хто ставив.

Я не просила його негайно свідчити. Налякана людина легко повертається до того, хто платить. Дала номер Наталі й пішла.

За годину Марк переслав їй копію договору з компанією, пов’язаною з Денисом.

Договір називався «Дослідження поведінки цільової аудиторії». Моє ім’я не згадували. Марк мав провести серію інтерв’ю, організувати неформальні зустрічі та надати «візуальні матеріали, що підтверджують емоційну залученість об’єкта». Замовником була компанія «Лайм Консалт», зареєстрована на колишнього охоронця Дениса.

— Підписували електронно? — запитала Наталя.

— Так, — відповів Марк. — Оригінал у пошті.

— Не видаляйте нічого й не заходьте з нових пристроїв. Зробіть резервну копію в присутності фахівця.

Ми зустрілися в її офісі наступного ранку. Марк приніс ноутбук і телефон, але відмовлявся передавати їх без гарантії, що Денис не дізнається.

— Ви хочете захисту до того, як погодилися бути свідком, — сказала Наталя. — Так не працює.

— У нього люди в поліції, банках, усюди.

— Це конкретна інформація чи страх?

— Він сам говорив.

— Денис любить перебільшувати вплив, — сказала я. — Так люди здаються до того, як перевірять.

Марк подивився на мене.

— Вам легко казати. Ви його дружина. Навіть після розлучення отримаєте гроші.

— Саме заради того, щоб я їх не отримала, вас найняли. Не вдавайте, що ризикували лише ви.

Він відвернувся. Через кілька хвилин погодився на копіювання.

У листуванні було більше, ніж договір. Координатор із «Лайм Консалт» надсилав Маркові мої маршрути, уподобання й теми для розмов. Окремим файлом ішов перелік емоційних подій: смерть батька, невдалі спроби лікування, конфлікт із колишньою партнеркою фонду. Ці подробиці знав лише Денис і кілька близьких людей.

У графі «точки вразливості» зазначили: потреба бути корисною, страх публічного приниження, схильність брати відповідальність за чужі рішення.

Марк прочитав через моє плече.

— Я не бачив цього файлу.

— Але користувалися інформацією.

— Мені давали короткі інструкції.

— І вас не здивувало, що знаєте улюблену книжку незнайомої жінки?

— Я не думав, звідки це.

— Думали. Просто не хотіли формулювати.

Наталя втрутилася, поки розмова не перетворилася на сварку. Вона пояснила Маркові можливі наслідки незаконного збору особистих даних і запропонувала окремого адвоката.

— Ви не представлятимете мене? — запитав він.

— Я представляю Єву. Ваші інтереси можуть суперечити її інтересам.

Це була проста професійна межа. Денис за десять років навчив мене, що близькість нібито робить межі образливими. Наталя показувала протилежне: чесна межа захищає обох.

Після зустрічі я пішла до галереї, де нас фотографували. Адміністраторка погодилася зберегти записи камер за офіційним запитом. На відео було видно двох фотографів, які переміщувалися за нами, та чоловіка зі служби безпеки «Вектора».

— Ви їх знаєте? — запитала вона.

— Одного.

— Він показував лист від вашого фонду. Сказав, що знімає матеріали для звіту.

Лист містив відскановане зображення моєї печатки й підпис Оксани. Вона нічого не підписувала. Експерт пізніше встановив, що підпис перенесли зі старого договору.

Підробка вже не стосувалася подружньої сварки. Від імені фонду отримували доступ до приватних камер і збирали матеріали проти його керівниці.

Я подала заяву. Не згадувала здогадів про Дениса, лише передала документи й назвала людей на відео. Слідчий прийняв матеріали без обіцянок.

Увечері Марк зателефонував із іншого номера.