Розділ 6. Я продовжую усміхатися

На прийомі «Норд Кепітал» Денис тримав долоню на моїй талії й представляв мене як людину, без якої «Вектор Логістик» ніколи б не виріс.

Він говорив правду саме тоді, коли готував документи, що мали довести протилежне.

Я вдягла чорну сукню й діамантові сережки, подаровані на п’яту річницю. Ліана зустрічала гостей біля входу. На її руці був браслет із гарантії, знайденої в Денисовому піджаку.

— Ви неймовірно виглядаєте, — сказала вона.

— Ти теж. Денис завжди добре обирає прикраси.

Ліана торкнулася браслета. На мить у її погляді з’явився страх, потім вона усміхнулася.

— Це подарунок батька.

— Звичайно.

Денис підійшов саме вчасно, щоб почути останнє слово. Поцілував мене в скроню й повів знайомитися з представниками фонду.

Марк теж був серед гостей. Він запросив мене танцювати, коли Денис пішов до сцени. Фотограф перемістився ближче.

— Ваш чоловік спостерігає, — сказав Марк.

— Він сам попросив вас зі мною працювати.

— Робота вже давно не єдина причина, чому я пишу.

— Тоді вам варто переглянути умови контракту.

Його рука на моїй спині напружилася.

— Якого контракту?

— Консультаційного. Ви ж професіонал.

Я усміхнулася так, ніби жартую. Марк не знав, скільки мені відомо, але зрозумів: я бачу більше, ніж повинна.

Після танцю Ліана запросила мене до службової кімнати поправити макіяж. На столі лежала тека з позначкою «NC Final». Поки вона відповідала на дзвінок, я побачила відкриту сторінку: структура платежу за продаж компанії.

Офіційна ціна — тридцять один мільйон євро. Ще сімнадцять мільйонів мали перейти компанії «Ravenport Holdings» за консультаційні послуги.

Я не фотографувала. Запам’ятала назву, суму й дату.

Ліана повернулася.

— Денис просив передати, що затримається після прийому.

— З тобою?

Вона закрила теку.

— Із радою.

— Передай, що я не чекатиму.

У машині я записала все в повідомленні Антонові. Він відповів через хвилину: «Ravenport зареєстрована на Кіпрі. Перевірю власників».

Денис повернувся о третій ночі. Я не спала, читала в ліжку.

— Ти навіть не написала, — сказав він.

— Ліана передала, що ти зайнятий.

— Вона не мала говорити за мене.

— Хтось же повинен.

Він зняв піджак. На шиї під коміром залишився слід тонального крему.

— Марк тобі подобається? — запитав Денис.

— Ти дуже хочеш, щоб подобався.

— Хочу, щоб ти мала власне життя.

— У мене воно є.

Денис ліг поруч і майже відразу заснув. Я дивилася на його обличчя й намагалася зрозуміти, коли саме перестала бути дружиною та стала перешкодою в угоді.

Відповідь уже не мала значення. Важливо було те, що він робив тепер.

Уранці Денис поїхав раніше за мене. На подушці залишив записку: «Не сердься. Сьогодні вечеряємо вдома». Поруч лежала коробка з новим телефоном. Старий працював справно.

Я не вмикала подарунок. У плані Марка окремим пунктом стояв доступ до геолокації. Новий пристрій міг бути ще одним способом контролю.

В офісі фонду чекали двоє представників внутрішнього аудиту «Вектора». Денис наказав їм перевірити всі мої програми за три роки. Формально це було законно. Насправді він шукав порушення, які можна буде використати під час переговорів.

— Ми надамо все за офіційним переліком, — сказала я. — Особисті дані отримувачів допомоги залишаться закритими.

Старший аудитор заперечив, що має доручення генерального директора.

— Фонд є окремою юридичною особою. Денис не може скасувати закон про захист даних дорученням.

Оксана принесла статут. Після короткої наради аудитори погодилися працювати в окремій кімнаті й не копіювати персональні файли.

Через годину приїхала Ліана.

— Ти створюєш конфлікт там, де його немає, — сказала вона, зачинивши двері мого кабінету.

— Я виконую статут.

— Денис хоче переконатися, що перед угодою все чисто.

— Тоді почнемо з платежів «Схід Капіталу».

Її обличчя не змінилося.

— Це маркетинговий підрядник.

— Я просила акти. Отримала три однакові презентації з різними датами.

— Технічна помилка.

— На мільйон двісті сорок тисяч?

— Єво, ти не працювала з великими кампаніями. Підготовка стратегії може коштувати дорожче за видимий результат.

— Тоді покажи невидимий.

Ліана підійшла до вікна. На її руці блиснув браслет Дениса.

— Я розумію, чому ти нервуєш, — сказала вона. — Угода змінить усе. Чоловік стане ще зайнятішим, навколо буде більше людей. Але не варто переносити сімейний страх на роботу.

Вона говорила зі мною як із ревнивою дружиною, хоча сама спала з моїм чоловіком.

— Ти маєш рацію, — відповіла я. — Особисте треба відокремлювати. Тому в запиті немає жодного слова про те, кому належить квартира, відремонтована тим самим підрядником.

Ліана повернулася.

— Яка квартира?

— Якщо це не стосується тебе, хвилюватися нема про що.

Вона вийшла, не попрощавшись. За двадцять хвилин Денис наказав аудиторам завершити перевірку й повернутися до головного офісу.

Цього дня Ліана вперше зрозуміла, що я знаю. Не скільки і не про що саме. Невизначеність мала працювати краще за пряме звинувачення.

Увечері Денис справді приготував вечерю. Принаймні замовив у ресторані й переклав у домашній посуд. Запалив свічки, відкоркував вино.

— Ліана сказала, ти грубо поводилася.

— Я запитала про документи.

— Вона донька голови ради. Нам не потрібен конфлікт із Савчуком.

— Тобі не потрібен.

— Нам, Єво. Усе це наше.

— Дивно. Коли йдеться про прибуток, компанія твоя. Коли про ризики — наша.

Денис відсунув тарілку.

— Ти весь вечір на прийомі провела з Марком. Тепер допитуєш мене через Ліану. Визначся, чого хочеш.

— Правди.

— Правда в тому, що я працюю, а ти шукаєш приводи образитися.