Глава 16. Смертний час

23:34
Макс кинувся зі сну. Він хотів встигнути поки ... — про це намагався не думати. Нове почуття, що розквітало в серці, набирало силу. Він швидко забіг у кімнатку, яка лиш віддалено нагадувала столичний кабінет діда. На столі лежало багато розкритих книг. Увагу привернув гримуар у шкіряній палітурці, кінчик червоної стрічки закладки якого ледь не торкався до підлоги. Нащадок роду екстрасенсів прочитав на відкритій сторінці: «Печатка остаточного вигнання духів. Використовувати в тому випадку, коли потрібно назавжди закрити шлях у світ живих для духів або привидів...» Макс різким рухом вирвав закляття та сховав до кишені, встигнувши очима пробігти по рядках. Несподівано серце позвало його на острівець край боліт.

***

23: 42

—  Володю, ну чому ти так змінився? – з гіркотою в голосі запитала Маргарита.

— Він став наступним хранителем персня, – відповів Владлен, – Магічна річ змінює свого власника. Дух декілька разів вселяється в нового господаря і знищує непотрібні для помсти емоції та почуття. Після таких сеансів людина не пам'ятає своїх вчинків під керівництвом духа персня. Я також не відразу згадав, як нацькував на батьків Валі перевертня в образі кішки. Дуже давно дух персня харчувався горем, яке сам приносив у сім'ю. Останні десятиліття – вбирав життєву енергію знищених із твого роду. Перстень допомагає накопичувати силу, але цього замало. Ми щось засиділись, пора починати роботу.

Дід підвівся з стільця, прийняв з рук внука ніж. Надрізав зап'ястя блондинки, кров зібрав у срібну чашу. Рідиною окропив контури пентаграми.

— Викликаю всіх тих, хто активував прокляття. Хочу, щоб ви бачили помсту! - закричав спірит, йому в унісон говорив внук. Два голоси злились в один. Загуркотів грім, небо пронизала блискавка – розверзлися кордони між світами. З непроглядної ночі виступили примарні фігури.

— Не розумію, для чого така велика помста? Я ж і сама тоді померла, – прошелестіло повітря голосом Марфи.

— Не я запустила дію прокляття, Марфо, – промовила Анастасія.

— Ми вже втомилися від помсти, та перстень не відпускає. Особисто я хотів би переродитися в новому тілі, – висловив думку Аполінарій.

— Що ви таке говорите? – забідкався Володя. Він тремтячими руками дістав із кишені перстень, який перед тим стягнув з пальця Рити. Але ніхто не чекав появи захеканого Макса.

— Що ти тут робиш? Макс – ти мій бездарний нащадок, і негідний успадкувати родинну справу, – гнівно наступав дід.

Володя з розгону стрибнув на Макса, розпочалася боротьба. Чоловіки каталися по сухій траві, Рита кричала від болю і переживань, а Владлен спокійно спостерігав за трагічною сценою. Максу вдалося вирвати перстень з рук суперника, який опинився на краю трясовини та впав у болото. Володя не встиг сказати і слова, як тягуча рідина забрала його тіло назавжди, відібрала «чорну» душу.

— Допоможи мені закінчити справу, – адаптувався до ситуації Владлен, який ніяк не засумував від смерті внука.

— Я ніколи не вб'ю Марго. Я її кохаю більше життя, – інтуїція Макса почала диктувати потрібні слова прощення.

З темряви вибігла кішка, яка підстрибуючи дерла кігтями руки чоловіка, хотіла смерті, а не порятунку для Маргарити. Але ніщо не змусило б Макса зупинитись.

— Я істинний нащадок роду Анастасії і Аполінарія прощаю останню доньку з родини Марфи. І буде так навіки! – з цими словами він зробив надріз на долоні, краплі крові рясно впали на перстень. Рубін прийняв підношення, спалахнувши багряним сяйвом.

Потім Макс витягнув з кишені вирваний листок із закляттям печатки остаточного вигнання духів. Його слова прорізали повітря, викарбовуючи золотистий коридор у темряві.

— Хай буде благословенним твій рід. Дякуємо, тепер наші душі вільні, – Привиди розтанули в утвореному коридорі. На краю боліт залишилися тільки Владлен, Макс і зв'язана Маргарита.
— Я не здогадувався, що ти не тільки успадкував силу, а й потроїв її, – задумливо констатував дід.

— Стійте! Поліція! – вискочив із-за кущів Льончик, вслід за ним вибіг опер. У цей момент Владлен тихо позадкував у кущі.

— Льончику, ми наділи окуляри нічного бачення, щоб зручніше ловити злочинців. Але через них я бачу якусь чортівню, – почухав потилицю опер.
— Михайловичу, я боюсь, що це правда, – відповів дільничний.
— Марго потрібно терміново розв'язати, – зауважив молодий екстрасенс. Льончик розрізав мотузки. Макс обережно підхопив дівчину на руки.
— Як ти себе почуваєш, Марго? З тобою все гаразд? – запитав закоханий чоловік.
— Усе нормально, – прошепотіла блондинка, широко відкривши прекрасні горіхові очі, – Я тебе також кохаю.

Враз від переживань тіло Рити обм’якло. Чоловіки подумали, що вона втратила свідомість, але до тями дівчина так і не прийшла. Швидка допомога терміново доправила її в лікарню. Та, на жаль, Маргарита Нагорна впала в глибоку кому.