Глава 13. Нічні гості

4 червня 2019 року

Маргариту від читання відволікли сторонні звуки. Здавалося, хтось крадеться в густій нічній пітьмі. Ось під необережною ногою тріснула гілочка, там  – зашаруділа трава... Блондинку затрусило від страху, по шкірі вверх і вниз забігали мурашки, на чолі виступив холодний піт. Хтось точно підкрадався прямісінько до невеличкої теплиці. Бабуся завжди під плівкою вирощувала полуницю, огірки та помідори.

Поступово цікавість переборола страх. Рита зібрала волю в кулак, узяла ліхтарик та газовий балончик. Вирішивши спіймати нічного злодія, рішуче закрокувала надвір, та забула надійно закрити вхідні двері на замок. Стежкою пробралася до теплиці, помітила підозрілу тінь:

— Виходь! Буду стріляти! – верескнула не своїм голосом так, що і сама злякалась. Ніякої вогнепальної зброї у неї в руках не було, та цього ж не може знати злодій.

Поряд зблиснуло світло двох ліхтариків. Хто б дивувався, що їх тримали Льончик і Володя. Змовившись за спиною подруги, хлопці вирішили повартувати біля будинку, але зараз у блондинки не було часу вступати у дискусію із змовниками. Дівчина присвітила ліхтариком  у дальній кінець теплиці, кивком вказавши у напрямку можливого перебування злочинця.

— Зараз ми спіймаємо цього злодюжку. Він буде відповідати згідно закону, – взяв на себе керування «спецоперацією» дільничний інспектор, – Виходьте з піднятими руками! Вас заарештовано! Не намагайтесь втекти – ви оточені!

— Не треба в камеру. Я більше так не буду! – почувся тремтячий хлоп’ячий голос, – Не вбивайте, тьотю Рито, я Ромка! Я не злочинець, а просто прийшов позичити полуниці в борг.

— Ромко, я ще допомагала твоїй мамі возити тебе  у візочку. Як не соромно? Ти ж міг підійти до мене і попрохати. Ходімо в дім, я тебе чаєм напою з печивом, а там і полуниці для тебе знайдуться. Не бійся, – блондинка лагідно дивилась на злякане хлоп’я, – А з вами я завтра розберусь! Як не соромно, злякали мені дитину!

Ромка почимчикував за Ритою на кухню, де наївся печива з чаєм. Дівчина зателефонувала його мамі, а своїй подрузі, сказавши, де хлопчина зараз знаходиться. Він помітно виріс з останнього її відвідування села, та як завжди, знав усі новини в окрузі. Блондинка готова була вислуховувати хоч півночі балакучого підлітка, чекаючи на зачіпку в своєму розслідуванні. Ось, нарешті, вона діждалася справжніх новин:

— Десь місяць тому приїхав до нас у село один дідок. Сказав, що стомився жити у великому місті. Придбав занедбану хатину біля самого болота. Вам, тьотю Рито, здасться, що таке з пенсіонерами часто трапляється. Але добрі старенькі дідусі сплять уночі, а цей влаштовує ілюмінацію до самого ранку. Одного разу я не стримався, підкрався під вікно. Дідусь живе одинаком, але я почув кілька голосів. Вони говорили про кров, смерть і помсту персня…

Маргарита закашлялася від несподіванки. Ромка подякував за пригощання, пообіцявши завтра-післязавтра зайти за полуницею. Дівчина надійно зачинила двері, відправившись у свою кімнату для читання мемуарів, але бабусиного щоденника ніде не було. Хтось вкрав цінні папери, поки вона вистежувала Ромку біля теплиці. Та, на щастя, злочинцю не вдалося поцупити перстень, який Рита сховала у бабусиній кімнаті.

***

21 травня 1908 року

Анастасія отримала довгоочікуваний лист від Марфи, де повідомлялося про її приїзд на гостини з Європи. Брюнетка стала біля вікна, замилувалася своїм сином і чоловіком, які гралися в садку. Ще три роки тому Анастасія і не підозрювала, що Аполінарій наскільки обожнює дітей.

Шалена Марфа зимою 1905 року зізналася спіриту в коханні, але той у ввічливій формі відмовив. Від нанесеної образи у неї чергувалися депресії з істериками, тому лікарі порадили підлікувати нервову систему на водах. За кордоном познайомилась з відомим європейським професором, який запропонував руку і серце прекрасній панночці. Учений був ладен на руках носити молоду дружину, але її серце рвалося до Аполінарія. Невдовзі Марфа народила донечку від старого чоловіка, яка замість розради, приносила роздратування.

Нарешті, батьки вмовили приїхати разом із внучкою у рідне місто. Марфа продовжувала підтримувати відносини з Анастасією, сподіваючись на легку, солодку помсту, що не викличе підозри. Тому і цього разу написала лист, де сподівалася на зустріч з «найкращою подругою». І ось бажаний день настав.

***

5 червня 1908 року

Марфа призначила на сьогодні день помсти. Вона достеменно знала, що сьогодні ввечері Аполінарій з Анастасією запрошені на бал, а коли повертатимуться – знищить зрадників.

«Якщо ти не дістався мені, то я не дозволю насолоджуватися щастям з тобою іншій, навіть колишній подрузі», – наповнювалися очі кригою ненависті. Вона гнала геть думки про маленького сина подружжя, приреченого на сирітство. Пізно ввечері звеліла запрягти карету, сама вмостилася на місце візничого, пояснивши це звичкою так їздити в Європі.
 

***
 

— Тобі сподобався вечір? – поцікавився Аполінарій, ніжно притримуючи за лікоть дружину.

— Так, звісно. На жаль, Марфа не змогла прийти. Ми з нею так давно не бачились... – проворкувала Анастасія, закохано дивлячись у жагучі очі чоловіка.

Раптом з-за рогу вилетів екіпаж. Марфа вперто направляла змилених коней прямо напереріз подружжю. Горіхові очі горіли пекельним вогнем, золотаве волосся вибилось із зачіски і розвівалося за вітром. Панна почала з усієї сили бити коней батогом. Анастасія та Аполінарій побачили, що нікуди тікати на вузькій вуличці, їх чекала неминуча смерть від божевільного візничого.

— Не бійся, моя люба. Знай, я тебе кохаю зараз і кохатиму через віки, - чоловік заступив собою злякану дружину, як тоді перед привидом.

— Я теж тебе кохаю, – встигла прошепотіти Анастасія перед тим, як її накрила смертельна пітьма.

Шалені від болю коні врізалися в подружню пару, несучи смерть і безумство. Але Марфа і сама не втрималась від удару, її тіло покотилося по кам’яній бруківці. Настала тиша. Серед трьох понівечених тіл покотився перстень з рубіном в оточенні діамантів, вбираючи в себе кров, смерть і ненависть. Цього дня Анастасія одягнула перстень, як і прохала її колись привидка. Та панна раніше не підозрювала, що тим привидом є вона сама з майбутнього. Збулося прокляття, маховик смерті для роду Марфи розпочав роботу по знищенню її нащадків.