Глава 12. Нове життя

4 червня 2019 року

Маргарита вирішила почитати щоденник бабусі, але не могла цілком зосередитися. Усі її думки поверталися до Макса. Який він розумний – навчається в Оксфорді… А які в нього очі – у них горить потаємний вогонь, в якому поступово «згорає» її серце. Який він ввічливий, хоча вона йому нагрубила замість подякувати. Думки полинули у височінь, кохання заполонило кожну клітину тіла.

***

27 серпня 1972 року

Валентина разом з батьками чекала на прихід Владлена. Серце тривожно калатало в передчутті щастя. Дівчина переймалася, що майбутній чоловік не сподобається мамі й тату. Незабаром почувся стук у двері, закохана побігла зустрічати нареченого. У руках найжаданішого чоловіка у світі побачила запашний букет з рожевих троянд – для неї, та не менш пишний оберемок білосніжних лілій – для мачухи Алевтини. Владлен привітався з батьками, разом сіли за святковий стіл, завели цікаву розмову. Через годину голова колгоспу встав, допоміг піднятись Валі, вивів її в центр кімнати.

— Дорога Валюшо! Від щирого серця пропоную тобі стати моєю дружиною. Обіцяю кохати і оберігати тебе все життя. Якщо ти погодишся, я стану найщасливішою людиною у світі, – офіційно запропонував Владлен.

— Так, я згодна, – зашарілась наречена.

Чоловік дістав із кишені футляр із червоного оксамиту, розкрив його – очі засліпив красою перстень з кривавим рубіном в оточенні діамантів.

— Валю, не чіпай прикрасу! – несамовито закричав завжди стриманий тато, - Так померла твоя мама, коли незрозумілим чином знайшла цю обручку на городі. Я прохав не торкатися коштовності, але вона не послухала – носила на шиї на ланцюжку під одягом цей проклятущий перстень. Їй почали снитися жахливі речі, вона прокидалася із криком на губах. Наяву також бачила казна-що. Було вже занадто пізно, коли я зрозумів, що прикраса зводить її з розуму. Одного разу мама пішла ночувати до подруги. Зранку в яру знайшли матусине тіло, пошматоване собаками. Персня при ній уже не було. Тепер клята коштовність добралася до моєї донечки, – скоромовкою пояснив батько, але знову було запізно – перстень поблискував на дівочій руці.

Очі Владлена зблиснули червоним сяйвом, а з прикраси вистрибнула біла кішка. У кімнаті стояло трюмо із дзеркалом, відображаючи справжню картину дійства – котячий скелет зі шматками гнилої плоті полосував кігтями батьків, а Владлен стояв і задоволено шкірився. Валентина несамовито закричала і вискочила з будинку. Мчала вперед, подалі від побаченого жахіття, та монстр уже наступав на п’яти. Дівчина намагалася зняти перстень, проте всі спроби були марні. Ноги самі несли до повноводної річки за селом, як до єдиного порятунку від кігтів чудовиська. На зарослому очеретом березі Валя впала від утоми, з останніх сил намагаючись зняти обручку. Стираючи шкіру в кров, перстень злетів з пальця у воду.

***

28 серпня 1972 року

Валентина прокинулась наступного дня на лікарняному ліжку. Поряд сидів Владлен і тримав її за руку.

— Я тебе ненавиджу, – прошипіла дівчина, – Ти вбив моїх батьків.

— Кохана, я вчора не приходив до вас, мене затримали справи. Співчуваю, люба. Відразу втратити обох батьків – велике горе. Мачуха посковзнулася, впала і розбила голову, а тато не витримав втрати і... у нього розірвалося серце... Завтра похорони... Ти зможеш прийти? – співчутливо запитав наречений.

— Ні. Це все неправда, я все бачила! Ти – убивця! І твоя кішка з персня! – продовжувала кричати, намагаючись учепитися нігтями в ненависне обличчя.

— Немає ніякої кішки, є тільки мій родинний перстень, який прислав тато, – Владлен  витягнув коробочку з червоного оксамиту, розкрив – очі засліпило криваве сяйво рубіна в оточенні діамантів, – Я хотів учора тобі подарувати цю прикрасу, але мене терміново викликали на нараду в область. По поверненні додому перстень чекав на столику у вітальні. Валюшо, ти мариш. Твою психіку підкосила смерть батьків, тобі потрібно трохи заспокоїтись.

Дівчина надсадно закричала, стала рвати на собі волосся. Ніби по сигналу в палату забігли лікар і санітари, зв’язали пацієнтку та вкололи «кінську» дозу заспокійливого.

— Я вчора викинула проклятий перстень. Він повинен був потонути в річці. Чому він опинився у вбивці на столику? – прошепотіли спраглі вуста, після чого свідомість затягло густим туманом.

***
 

29 серпня 1972 року

Валя поцілувала тата, потім мачуху. Вони лежали бліді, без пошкоджень у чорних, як смерть домовинах. Рану Алевтини загримували та прикрили волоссям. Дівчину обіймали ніжні руки Владлена, її Владлена. Валя перебувала ніби в тумані від заспокійливих ліків, якими її нашпигували в лікарні. Раптом тіло чоловіка здригнулося – Владлен змінився, на його обличчі відобразилося зло, ненависть і гнів. Поряд з дівчиною стояв уже не її коханий, а хтось чужий, незрозумілий. Він нахилився і шепнув на вушко:

— Валюшо, від смерті не втечеш... Від мене також не сховаєшся... У тебе є тільки одне нікчемне життя, а в мене – вічність... Незабаром здійсниться кривава помста, а я отримаю черговий запас молодої життєвої енергії.

— Відпусти! – скрикнула русявка, давши чоловіку гучний ляпас. Вона побігла з кладовища, в напрямку шосе, надіючись зупинити машину.

Через декілька хвилини на дорозі з’явилася вантажівка, яка різко загальмувала біля Валі.

— Ей! Дівчино, тебе підвезти? – крикнув водій.

— Куди ви їдете?

— Влаштовуватись на роботу в сусідню область. Там саме потрібні сезонні робітники для збору картоплі та буряків.

— Я зараз шукаю роботу, тому поїду з вами, – рука намацала в кишені паспорт. Щоб її ніхто не шукав, втікачка вирішила по дорозі викинути документ.

Дівчина незабаром подружилася з супутниками. Найбільше сподобалась сирота Зіна, яка була дуже схожа на неї. Щебетушка Зінаїда провалила чергові іспити до інституту, тому вирішила заробити трохи грошей на сезонних роботах. Валя намагалася не думати про майбутнє, її життя пішло шкереберть, а надіятися на допомогу близьких не виходило – найрідніші люди померли за загадкових обставин. Все могло б статися по-іншому, та гірка доля і тут простягнула «пазурі» до сільської красуні. Раптом з-за рогу напереріз вантажівці вилетів «КамАЗ» з п’яним водієм … Зіткнення не вдалося упередити …