Глава 7. Прикраса показує характер

4 червня 2019 року

Маргариті не давала спокою ранкова пригода, адже хтось вночі вільно блукав будинком і підкинув перстень їй у ліжко. Можливо, у нічного візитера були  ключі від дверей або він скористався відмичкою. Дівчина вирішила порадитись з другом Володею, який розумівся на різних механізмах.

— О, прийшла Ритка-Маргаритка. Радий тебе бачити. Як справи з «жахливою» кішкою? Уже не верзеться казна-що? – сусід відразу засипав питаннями.

— Володю, у бабусиному будинку кояться дивні речі. До мене у спальню вночі хтось приходив, – злякано прошепотіла дівчина, оглянувшись.

— З тобою все гаразд? Негайно повідом у поліцію, – стурбувався друг дитинства.

— Так, зі мною все добре. Не потрібно ніякої поліції, хоча у мене є докази. Учора я замкнула на ключ двері спальні, а зранку вони були відчинені.

— Щось украли?

— У тому й справа, що все на місці! – сплеснула руками Рита, – Якби мене пограбували, то якось би можна було пояснити нічне вторгнення. Мені в ліжко підкинули перстень з рубіном та діамантами, який я згубила, намагаючись сфотографувати кішку.

— Який перстень?

— Він прийшов бандероллю бабусі в останній день її життя. Не розумію, чому поліція не знайшла прикрасу?

— Хто буде надсилати сільській бабусі таку цінну річ? Ну, і вскочила ти в халепу, Ритко-Маргаритко.

— Зумієш врізати мені новий складний замок? Точніше – три замки. Один – на вхідні двері, другий – у кімнату бабусі, третій – у мою спальню. Я заплачу – про це не турбуйся. Навіть зараз віддам аванс.

— За кого ти мене вважаєш, красуне? Я з друзів плати не беру. Саме сьогодні збирався до господарчого магазину за добривом для нового сорту троянд, там і придивлюся складні замки. Чекай мене після третьої години, усе буде зроблено до вечора.

— Добре, можеш і раніше приходити. Двері будинку завжди для тебе відчинені, – Якщо знову відбуватимуться чудасії, тільки свисни, і я буду тут як тут, – весело підморгнув Володя і тепло попрощався, – Бувай, Ритко-Маргаритко. Без мене не потрапляй у халепи.

— До побачення, – студентка помахала рукою на прощання.

Дівчина помаленьку попрямувала до центру села. Серце тьохнуло в передчутті небезпеки, слух уловив гарчання. Вона повільно озирнулася. Зустрілася поглядом з чорними, налитими кров'ю, очицями гігантської псини.

За чорним псом зібралася зграя собак, готових моментально розірвати противника на шмаття. На вулиці нікого більше не було – порятунку чекати нізвідки.

Маргарита швидко відвела очі, а щоб вожак не бачив тремтячих рук, сунула долоні в кишені світло-синіх джинсів. Права рука наштовхнулася на якийсь предмет. Пальці швидко обмацали річ – це був перстень. Тіло кинуло в холодний піт, адже коштовність ще пів години тому була надійно схована під половицею бабусиного будинку.

Підозра холодною змією закралася в душу – не просто так її переслідує зграя собак. У цей момент боялася більше не голодних псин, а цього загадкового персня, що поступово зводив з розуму. Вожак мчав прямісінько на дівчину, з його пащі летіла шматтями піна. Маргарита дико заверещала, м’язи скувало страхом. Раптом вожак, що вже стрибнув на беззахисну жертву, з усього маху упав на асфальт. З зачудуванням помітила чорний дим, що завився навколо тіла псини. Блондинка зойкнула, крайнім зором побачивши, як розбігаються собаки, і втратила свідомість.