Глава 5. Як знайти втрачене

4 червня 2019 року

Четвертий літній день привітно зустрів Маргариту Нагорну. Сонячний промінь шахраєм прослизнув у кімнату, пограв довгими віями, розбудив гарячим доторком до щоки. Дівчина відкрила горіхові очі і вирішила доробити вчорашні справи. А перш за все сфотографувати білу знайду, яка проробила з нею грандіозний трюк.

Рити повернулася на бік, щоб поніжитись в ліжку ще хвилинку. Раптом рука наштовхнулися на щось холодне і гладеньке. Долоня просунулася на декілька сантиметрів, пальці обхопили предмет невеликого розміру. Блондинка рвучко сіла і скинула ковдру на підлогу. Піднесла річ до сонця. Прекрасний перстень засяяв під променями світила.

«Овва! Я ж тебе так шукала. Як прикраса опинилася в ліжку?» – сон ніби рукою зняло. Її заворожило сяйво рубіна «голубина кров» в обрамленні діамантів, – «Яка неймовірна краса. Невже така коштовність призвела до смерті бабусі? Потрібно сховати перстень, інакше я тут зійду з розуму.»

Дівчина не придумала кращого сховку, як у бабусиній спальні разом з щоденником. Після кожного читання вона повертатиме записи на місце, боячись зникнення настанов Зінаїди Микитівни. «Рубін буде першою ниточкою до розгадки таємниці, а щоденник допоможе віднайти ключ до загадкової смерті.»

***

10 січня 1905 року

Анастасія запросила в гості двох своїх подруг: Марфу і Єлисавету. В тяжких ситуаціях покладалася на пораду дівчат, без них не уявляла, як пережила тяжку втрату. Панночка бажала розповісти про зустріч з таємничим Аполінарієм, який запав їй в душу чорними циганськими очима. Через деякий час подруги приїхали, привізши з собою бадьорість морозного дня. Анастасія по черзі обійняла юних щебетушок, розцілувавши в рум’яні щічки.

— Ти вже себе краще почуваєш? – зі співчуттям промовила Єлисавета.

— Так, спасибі, – відповіла панночка.

— А ти вже сходила? – притишивши голос поцікавилась Марфа.

— Що ви від мене приховуєте? – запитала руденька зеленоока Єлисавета.

— Я вмовила Анастасію відвідати спірита Аполінарія. Ну, того, загадкового чоловіка, який контактує з потойбічним світом, – відповіла кароока блондинка Марфа.

— Марфо, Анастасіє, ми домовлялися, навіть поклялися один одному, що ніколи не зв'яжемося з подібними людьми, а ви... Ви не дотримались обіцянки! Ви не розумієте, що злий дух може прикинутись добрим, а потім повністю зруйнувати ваше життя, – Єлисавета з плачем вибігла з кімнати, – Дівчата, я не можу більше про це говорити. Вибачте, мені потрібно побути наодинці.

— Подруго, Ліссі, не гарячкуй, – навздогін прохала Анастасія, але панночка вже одягла шубку і вибігла надвір.

— Ось так, – брюнетка з сумом подивилася на Марфу, – Я думала,  що обіцянка – дитячий жарт. Чому вона так категорично ставиться до привидів?

— Подейкують, привид звів з розуму її сім'ю. Думаєш чому вона залишилася спадкоємицею такого великого статку в дев'ять років? Її матінка з усіх питань радилася з відомим спіритом. Все було добре до того моменту, поки злий дух обманом не проник у наш світ, – притишила голос Марфа, – Пані стали ввижатися дивні речі, звідусіль чувся шепіт, вона втратила спокій як удень, так і вночі. Одного разу вона кинулася з вікна своєї спальні, щоб припинити страждання. А на сороковий день після похорону батько нашої Ліссі застрелився у кімнаті дружини.

— Подейкували різне, та подробиць я не знала. Яке жахіття! – відповіла Анастасія.

— Так, я випадково підслухала розмову батьків. Та розумієш, дорослі здатні тільки все ще більше заплутати. Можливо, винні не привиди та духи, а є цілковито розумне пояснення. Наша повариха Груша розповіла набагато цікавішу історію. Тільки, тсс... нікому. Нібито матінка Ліссі закохалася в того спірита, навіть вирішила з ним утекти, кинувши чоловіка і доньку. А батько випадково «допоміг» дружині випасти з вікна, адже така новина повністю зруйнувала б його репутацію. Та чому він покінчив життя самогубством, точно ніхто не знає. Можливо, відчуття провини?

Анастасія слухала, округливши очі. Марфа знала всі новини і плітки, від чергової чутки її очі загоралися вогником цікавості. Подібна властивість не робила дівчину гіршою подругою, адже вона точно знала, коли, що і кому можна розповідати.

— Марфо, я так співчуваю нашій Ліссі. Давай пізніше разом нанесемо їй візит, перепросимо за все. А по дорозі заїдемо в кондитерську за тістечками до чаю.

— Добре. Подруго, я згораю від нетерпіння. Повідай, нарешті, про спіритичний сеанс, – Марфа приготувалася слухати.

Брюнетка розповіла подружці майже все. Єдине, що змовчала, як вразив у саме серце вродливий чоловік. Вона мрійливо закотила очі, поринувши мріями до сильних плечей, що захищали її від посягання невідомого духа.

— А давай самостійно проведемо ритуал, - загорілися цікавістю очі Марфи, – Ти ж запам’ятала як розставляти свічки та малювати пентаграму? У тебе, напевно, здібності до подібних речей.

— Мені не можна зустрічатися з духами. Це призведе до поганих наслідків, - відповіла Анастасія, – Тим більше дух якийсь незрозумілий – дуже багато про мене знає, та достобіса замовчує. Чомусь я боюсь випадково викликати того самого привида, мені здається між нами існує зв’язок.

— І хто тобі це сказав? – саркастично хмикнула Марфа. Анастасія глянула прямісінько в очі співрозмовниці. Вона відмітила горіховий колір очей подруги , серце чомусь стривожено забилось у передчутті небезпеки. Проте панночка заспокоїла себе тим, що від дівчини не варто чекати підступу.

— Мені суворо заборонив це робити Аполінарій.

— Я вибачаюсь, що повірила гарним відгукам про спірита. Але що він розуміє, якщо, навіть, твою матінку не може викликати. Гріш ціна такому! - сплеснула руками Марфа.

— Наступного разу разом поїдемо до Аполінарія, адже я попросила у нього дізнатися для мене дещо. Розумієш, з перснем матінки пов’язана якась легенда, а я хочу все дізнатися. При зустрічі зі спіритом ви переконаєтесь у його професіоналізмі, – відповіла брюнетка, ображена несправедливим закидом у бік нового знайомця, - Давай не будемо судити поспішно.