Глава 4. Порадитись з майбутнім

3 травня 1970 року

Юнак вперше самостійно проводив спіритичний сеанс. Тато стояв за дверима, готовий прийти на допомогу, якщо ритуал вийде з під контрою. Це було перше серйозне діло, яке доручили хлопцеві, своєрідний обряд посвячення. Він повинен викликати дух своєї пращурки, щоб отримати вказівки для ведення Сімейної Справи.

Що на нього чекає, юнак навіть не здогадувався. Може пізніше, коли розкриються родові таємниці, але нині батько змушений грати роль фанатичного партійця, а сам... Хлопець і сам ще цього не знав. Поки що був «ревним комсомольцем», але таємно вчився спілкуватися з потойбічним світом.

Хто б не заснував цю дивну Сімейну Справу, він дотримувався всіх можливих умов конфіденційності. Кожен новий член роду приносив клятву нерозповсюдження на родовому персні з рубіном та діамантами.

Юний комсомолець відчув ледве вловимий порух повітря. Тихий шепіт пройшовся наждачним папером по напружених нервах. Поволі він робився голоснішим, трансформуючись у слова.

— Чому звав до мене, нащадок роду мого?

Страх затопив душу парубка, волосся на голові стало дибки. Він боявся зробити різкий рух, щоб не розгнівати грізний дух пращурки.

— Кохана, це зайве. Не лякайте його. Це звичайна сімейна традиція, тому все повинно бути тихо й мирно. А ви навіть свого сина ледь не довели до нервового тику. Очевидно, смерть спаскудила ваш характер, – біля незрозумілої розмитої плями, з якої чулися замогильні стогони, плач і крики, з'явилася чітко окреслена постать чоловіка. Пляма заколихалася, сконцентрувалася і перетворилася на фігурку молодої красуні.

— А що ви накажете робити? – привидка гордо підняла голову, – Ну, завжди так! Вам подобається ламати мені задоволення!

— Те, що чекає його батько. Подивіться, як він уважно підслуховує з-за дверей. Агов, шановний нащадку, приєднуйтесь до нашої компанії. Та бачу, ви поклали цю місію на сина. Добре.

— Юначе, ви бажаєте дізнатися від нас підказку для наступних дій?

— Ви читаєте мої думки? – сиплим голосом запитав студент. Він уже знав відповідь – так, читають, але не зізнаються. Привиди промовчали і продовжили тиху розмову. Годинник відмірював час. Тріскотіли ароматичні свічки, що стояли на кінцях зірки пентаграми. Нарешті, юнак вирішив втрутитись у розмову привидів.

— Шановні предки! Скажіть мені, що потрібно переказати тату?

— Незначну дрібничку. Скажи йому, що ти будеш непоганим екстрасенсом, - відповіла красуня.

— Я б сказав, прекрасним, а не непоганим, – почав випробовувати нерви супутниці чоловік.

— Мені дає велику честь ваша оцінка, але я б хотів почути ту саму підказку для тата, про яку ви тут говорили...

— Хай почекає призначення, – відмахнулися від юнака духи. Вони продовжили віддаватися одній з найбільш цікавих забав після смерті – гарячій суперечці.

Комсомолець побачив догораючі свічки, значить, потрібно закінчувати контакт. Тепер настав час для ритуалу вигнання. Юнак почав говорити заучені напам'ять слова, потім проказав їх ще два рази. Проте нічого не спрацювало. Зайшов тато. Став поряд і декілька разів повторив замовляння. Шовковий шалик привидки зник.

— Я розумію, внучку, ти робиш успіхи, але мій шалик... Де я тепер його знайду? – засмутилася пані.

— Я вам допоможу, люба, – відгукнувся її чоловік.

— Як добре мати поряд розуміючу душу, – почулись останні слова перед тим, як подружня пара розчинилася у повітрі.

— Що це було? – не міг второпати подій хлопець, – Чому вони не зникли, коли я прочитав замовляння?

— Наші предки доволі сильні привиди. Їх складно підкорити своїй волі, тим паче, вигнати. Якби не необхідність, я б назавжди поставив печатку не проникнення в світ живих. Синку, мене тривожить одне – рік тому на ній шалика не було...

— Ти припускаєш, що вона сама його створила?

— Наші предки на все спроможні... Більше нема питань?

— Якщо вони такі сильні, то чому з'являються на виклик навіть новачка екстрасенса?

— Синку, уся причина в цікавості.

8 січня 1905 року

— Прошу вас, панно, до цієї кімнати. Запам'ятайте, вам потрібно думати тільки про маму, інакше все піде не так, – давав останні вказівки спірит.

— Я вважала, що одного імені і дати смерті достатньо, – відповіла на це Анастасія, з острахом вдивляючись у темне приміщення, оббите чорним оксамитом.

— При звичайному сеансі, можливо, але мені хочеться випробувати недавно мною придуманий метод. І, нарешті, зустрілася людина, яка має здібності до спіритизму,– занадто захопився чоловік, – Вибачте, не хотів вас злякати.

— Тобто? Невже я колись зможу сама викликати дух матері?

— Якщо я вас навчу. Але не сьогодні. Прошу вас зосередьтеся.

Спірит запалив свічки, накреслив пентаграму, промовив незрозумілі слова і взяв панночку за руки.

— Думайте, Анастасіє. Згадуйте гарні моменти, пов’язані з вашою матінкою, – прошепотів Аполінарій, відступаючи від неї на крок.

Але дівчина не могла зосередитись, за мить до цього такий чіткий образ матері розпливався в пам’яті. Думки перескакували на інше – як складеться її майбутнє без присутності найдорожчої людини? Як тепер жити без неньки?

Враз повіяв холодний вітерець, сповіщаючи про присутність потойбічного духа. Перед нею матеріалізувалася прозора фігура, та обличчя роздивитися було неможливо.

— Матінко! – позвала Анастасія, упавши на коліна. Гарячі сльози залили обличчя.

— Ні, панночко, це не ваша ненька. Або оновлений ритуал не спрацював, або ви думали про зовсім інші речі. Тримайтеся, терміново розпочинаю ритуал вигнання.

— Зачекайте, – прошелестіло в повітрі, – Я не причиню вам ніякого зла. Мені потрібно встигнути сказати вам обом важливі речі.

— Обом? – спірит затулив собою дівчину, – Це цікаво.

— Прокляття і кара набирає силу. Випадково ви викликали мене з майбутнього. Сімейна Справа потребує крові і невинних жертв… коло замкнулося, – промовив дух.