Глава 3. Побачення з потойбічним

3 червня 2019 року

«Як у звичайної селянки-колгоспниці з'явився дорогоцінний перстень? Припустимо, що прийшов бандероллю. Але чому? Від кого? Як у бабусі знайшлися такі багаті друзі, що і через сорок, а може й більше років відправляють настільки коштовні подарунки? Можливо, допоможуть зрозуміти все щоденники Зінаїди Микитівни, які надійно сховані у таємному ящику за картиною над ліжком.»

Дівчина колись в дитинстві піддивилась у шпарку, як бабуся витягує із схрону товстющу книжку і переписує, змінює, додає інформацію з декількох щоденників. Мала отримала прочуханки за те, що витягла подивитись загадковий зошит. Встигла побачити одну лише назву – «Мемуари Зінаїди Микитівни Нагорної». «Потрібно зараз прочитати», — подумала Маргарита, – «Хоча які могли бути спогади у моєї бабусі, яка пропрацювала до пенсії телятницею на фермі?»

Дівчина вирішили трохи відволіктись перед читанням біографії, тому вийшла в коридор і ніжно позвала кішечку. Перед цим коштовний перстень обережно опустила в кишеню джинсів, адже не придумала, де для нього буде кращий сховок.

Анжела граційно зістрибнула з дивану, підбігла, потерлася теплим білосніжним боком об ноги, замуркотіла. Маргарита вирішила подати об’яву з фотографією у сільську газету, можливо, господарі вже давно розшукують пухнасту улюбленицю. Дівчина нахилилася, щоб взяти на руки кішку, а потім сфотографувати. Але Анжела мала свою думку і ніяк не хотіла потрапляти в кадр. Свідома громадянка Маргарита Нагорна стрибала, як дика коза, щоб не зачепити або не збити необачним порухом речі чи не наступити на білу бешкетницю.

З дівчини зійшло сім потів, поки не схопила тваринку за загривок. Зручніше перехопила пухнасту і ввімкнула камеру... З губ зірвався пронизливий крик. Кішка з телефоном полетіли шкереберть. Маргарита схопилася за серце. Вона не хотіла згадувати побачене в телефоні. Тіло тремтіло, як у пропасниці. Ноги налилися свинцем. Блондинка не могла більше стояти, тому безсило опустилася на підлогу.

«Цього просто не може бути. У мене галюцинації? Оптичний обман? Швидше галюцинації, адже через камеру не побачимо оптичного обману, тільки правду», - так вмовляла себе дівчина. Вона повзком добралася до телефону, вирішивши ще раз подивитися на ілюзію. Глибоко вдихнувши, знову навела камеру на знайду, вірніше на те, що здавалося кішкою.
 

Створіння, яке побачила Маргарита, не можна було віднести до приємних. Воно тільки віддалік нагадувало кішку. Але кішку, яка пролежала, звісно після смерті, не один день під палючим сонцем. На диво, запаху не було. Колись білосніжне хутро набуло сіро-землистого кольору. Шматки шкіри не тримались на тілі тваринки, поступово опадаючи і оголюючи напівзгнилу плоть. Один шматок відірвався, але не долетівши до підлоги, розвіявся димом. Проте найбільше вражали яскраво-пурпурові очі без зіниць. У центрі очного яблука хаотично рухалися гострі білі кульки.

Дівчина хотіла ще раз закричати, та спазми здавили горло. Рита відвела камеру, але мимоволі повернула її назад. Мерзотне створіння заворожувало потворністю. Погляд ковзнув по тулубу кішки.

Уже згнила плоть почала розкладатись просто на очах. Шкіра злізала шматками. Через тканини тіла почав просвічувати скелет. М'ясо ніби зсередини точили невидимі черви. Тріщали кістки, скидаючи м'язи, що давно прогнили. Залишився білий скелет, що дивом не розсипався на друзки. Очі запалали пекельним вогнем. Маргарита закрила рота рукою, продовжуючи судомно відстежувати камерою створіння. Вона намагалася знайти вихід з кімнати, та його ніде не було. Потім зачепилася джинсами за заржавілий цвях, порвавши кишеню, з якої випала і покотилася дорогоцінність – перстень з рубіном. Прикраса опинилася прямо перед кішкою, яка приготувалась стрибнути на молоду господиню. Враз з коштовності до створіння полилися червоні, як свіжа кров, нитки.

Тваринка зупинилася, вбираючи магію каменя. Яскраві нитки передавали життєву енергію напівзгнилому створінню, обвиваючи череп, хребці, ребра, кістки. Поступово на чудовиську наросли органи, м’язи, шкіра, виросло білосніжне хутро. Цей процес тривав дуже-дуже швидко. У голові дівчини почулося задоволене муркотіння: «Смачно було. А тебе, дорога хазяєчко, я залишу на потім. У нас з тобою увесь червень в запасі. Мр-р-р… Яка насолода не поспішаючи розправитися з останньою з проклятого роду».

Нервова система вже не змогла витримувати подібного напруження – Маргарита втратила свідомість.

***

Дівчина отямилась на дивані, пам’ять поступово поверталася. Над нею схилився стурбований друг дитинства та заодно сусід – Володя Пустовіт.

— Ритко-Маргаритко, ну, ти мене й налякала! – відчувалася стурбованість у голосі чоловіка, який поправляв мокрий рушник на її лобі.

— Що сталося? Де я? Що зі мною? Як тут опинилася? – засипала дівчина запитаннями.

— Заспокойся. Від мами я дізнався, що ти повернулася додому. Хм, тому вирішив відвідати давню подружку. Згадати, як ми з тобою в дитинстві робили набіги на колгоспний баштан. Підходячи до будинку помітив, що з вікон струменить дим, а двері наглухо закриті.

Маргарита піднялася на ліктях, озираючись навкруги:

— Пожежа? Я нічого не пам’ятаю.

— Вибач, мені прийшлося вибити двері. Я все відремонтую, ти ж знаєш. За пів години поставлю двері на місце. Та досить про це. Ритко, ти лежала без свідомості на підлозі. Та що дивно – слідів пожежі не було. Я провітрив будинок, провірив газ – усе нормально. Ти нічого не хочеш мені розповісти?

Друзі з дитинства ділилися секретами, але дівчина боялася, що Володя сприйме її за божевільну. Врешті, набравши в груди побільше повітря, сказала:

— Я веду розслідування смерті бабусі.

— Подруго, але ж нічого кримінального поліція не знайшла. Лікарі констатували смерть від інфаркту.