Глава 2. Привіт з минулого

3 червня 2019 року

Погладивши Анжелу, Маргарита з'ясувала, що кішечка брудна і її негайно потрібно викупати. Дівчина вважала, що з цією задачею обов'язково впорається. Адже колись довелося викупати нині покійного нахабного рудого кота Ваську.

На відміну від дворового хулігана, мила Анжеліка майже не пручалася. В результаті водної процедури вона виявилася білосніжною кішечкою з доволі сумирним характером для далекої родички пантери і тигриці або, навіть, і «дружини царя звірів» лева.

«Але яким чином на бабусиному подвір'ї з'явилася така породиста красуня?», - задумалась Рита. Спогад про Зінаїду Микитівну роз’ятрив рани душі. Одинока сльозинка збігла по дівочій щоці, потім впала прямісінько на ніс Анжели.

Маргарита картала себе за те, що відволіклась від розслідування бабусиної смерті. Кішечка почала крутити головою та кумедно пирскати на воду. Дівчина, незважаючи на горе, поневолі усміхнулася.

— Де така кицюня й узялася? Завтра дам оголошення в сільську газету. Адже таку розумницю, певне, шукають. Як ти думаєш? – запитала блондинка. Кішечка фиркнула, ніби сказала: «Я сама собі хазяйка. Де хочу, там і ходжу».

Маргарита напоїла пухнасту знайду молоком, купленим у сільському магазині за рогом. Продавчиня співчутливо подивилась на відвідувачку, яку знала з тих пір, як бабуся стала нею опікуватися. Анжела вмостилася на старому дивані, задоволено муркочучи. Тепер з гірким серцем довелося почати власне розслідування.

Дівчина вирішила пошукати докази в будинку. Зрозуміло, що бабуся повинна була чогось боятися. Оскільки Зінаїда Микитівна останні роки майже ні з ким не контактувала, то правду потрібно шукати в її минулому.

А що вона, Маргарита, знає про молодість бабусі? Зінаїда Микитівна після смерті чоловіка на руках з маленьким сином дуже давно переїхала в це село. Самотні старі, які впустили молоду жінку на квартиру, відписали їй свій старенький будинок. Але що було до цього?

Маргарита вирішила спочатку пошукати в бабусиній спальні. Вона зайшла в кімнату. Несподівано перечепилася через якийсь предмет і, падаючи, лобом боляче вдарилася об кут ліжка. Здавалося, очі вилізуть з орбіт. Перед згасаючим поглядом затанцювали вальс червоні метелики. То були галюцинації чи смерть?

Серце калатало, як скажене, либонь, хотіло вистрибнути з грудної клітки, щоб продовжувати жити поза цим організмом. Блондинка відчувала, що втрачає свідомість. «Навіть достойно померти не можу»,— подумала перед тим, як потонула у пітьмі.
 

***

Ні, вона все-таки була жива. На Риту спустилося таке полегшення, що й словами не передати. Правда, лоб зліва пекло вогнем... Вона підняла руку, доторкнулася до рани, зойкнула від болю. Блондинка акуратно стала навпочіпки. Обернулася назад, щоб подивитися через що впала. Несподівано помітила на підлозі пакунок з «Нової пошти».

Маргариту почала гризти цікавість – що в бандеролі? Дівчина підповзла до коробки, заглянула. У посилці лежала вітальна листівка, поруч – оксамитовий футляр для персня. Футляр зацікавив більше, ніж привітання. Вона відкрила коробочку. Тільки затаїла подих, щоб зачудовано ахнути від неземної краси, як тихо зітхнула – прикраси не було.

«Якщо тут немає персня, то його потрібно шукати десь у кімнаті», — у душі прокинувся детектив. Рита вже забула про рану, їй не хотілося відволікатися. Адреналін забурлив у крові.

Блондинка ретельно оглянула кімнату, заглядаючи у кожен закапелок. Поки що нічого не знайшла. З кожною хвилиною надія покидала душу. Залишилось одне необстежене місце – простір під бабусиним ліжком. Вона ввімкнула ліхтарик, вдихнула свіжого повітря і полізла на зустріч з павуками і двохтижневим пилом, намагаючись не чхнути.

«А якщо серцевий напад спричинило вторгнення злодіїв, які і вкрали цей перстень?» — почали вкрадатися сумніви в гіпотезу,— «Як тоді сусіди нічого не почули? Але поліція не помітила нічого підозрілого. Дивно». Рука наштовхнулася на округлий предмет. Витягла річ на білий світ. Це був неймовірної краси перстень. Обтерла його об безнадійно забруднені джинси, піднесла до сонячного проміння.

Перстень з рубіном «голубина кров» засяяв, переливаючись всіма відтінками червоного. Красу багряного каменя підкреслювали діаманти чистої води, які слугували дорогоцінним обрамленням. Маргарита не могла відірвати погляду від цього досконалого творіння ювеліра. Помітила трохи тьмяний ободок обручки, що свідчило про значний вік персня. Нарешті блондинка відвела очі від знахідки і задумалась.